Squeeze-out: світовий досвід в українській практиці

Уже більше двох років в Україні акції міноритарних акціонерів купуються та продаються за новими правилами – sell-out та squeeze-out. Обидві процедури застосовуються, коли в акціонерному товаристві «з’являється» акціонер, який володіє домінуючим контрольним пакетом акцій – понад 95%. У цьому випадку всі інші акціонери мають право вимагати від такого акціонера викупити їхні акції (sell-out) або ж зобов’язані продати на його вимогу належні їм цінні папери (squeeze-out). При цьому, в обох випадках визначення ціни акцій відбувається без участі продавця.

Незважаючи на неоднозначне ставлення суспільства до процедури примусового викупу акцій, практика squeeze-out – зовсім не вітчизняний винахід. Навпаки, введена вона була якраз з метою гармонізації українського законодавства з практикою Європейського союзу.

За умови дотримання основних принципів, примусовий викуп акцій міг би стати своєрідною панацеєю для врегулювання інтересів мажоритарних та міноритарних акціонерів. З однієї сторони, набуття у власність всього пакету голосуючих акцій товариства однією особою здатне підвищити як рівень управління, так і оперативність прийняття рішень з усіх ключових питань. З іншої сторони – міноритарні акціонери можуть отримати справедливу компенсацію за цінні папери, які, в українських реаліях, були набуті ними ще за часів корпоратизації та подальшої приватизації.

Як показує практика, каменем спотикання при застосуванні squeeze-out стали, якраз, ціна викупу акцій та законність самої процедури[1] – адже, як би не називався сам процес, суспільством він сприймається саме як примусове відчуження приватної власності.

Після активного викупу акцій мажоритарними акціонерами внаслідок набуття ними домінуючого пакету, міноритарії звернулися за захистом свого конституційного права на мирне володіння, користування і розпорядження приватною власністю. При цьому, судовий захист права приватної власності на цінні папери виявився неефективним, адже частиною п’ятою статті 41 Конституції все ж таки передбачена можливість примусового відчуження об'єктів права приватної власності, яка може застосовуватись як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Процедура ж squeeze-out застосовується саме як виняток, підстави та порядок її проведення передбачені чинним законом, а ціна за акції відшкодовується акціонерам шляхом перерахування вартості акцій на рахунок ескроу. Тому, незважаючи на активну позицію, виграти такі спори міноритаріям досі не вдавалося – адже закон є закон.

Одна зі справ про визнання недійсними правочинів щодо викупу акцій на підставі публічної вимоги мажоритарного акціонера навіть передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду[2]. Підставою для передачі справи, як зазначено в ухвалі суду, стала наявність виключної правової проблеми, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З метою остаточного вирішення питання щодо законності процедури примусового викупу акцій та захисту прав міноритарних акціонерів на розгляд Конституційного Суду було внесене конституційне подання[3] про визнання такими, що не відповідають Конституції України відповідних положень законодавства, яким була введена процедура squeeze-out. Основними аргументами «проти» є ймовірне порушення принципу верховенства права, непорушності права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права. Варто зазначити, що доводи, наведені у конституційному поданні, є достатньо обґрунтованими та виваженими. Якщо Конституційним судом України буде прийнято рішення про визнання неконституційними відповідних положень законів, процедура squeeze-out не підлягатиме подальшому застосуванню.

Хоча сам текст подання наштовхує на думку про те, що це – не лише спроба зупинити викуп акцій «на майбутнє», але і повернути уже викуплені акції, адже автори просять визнати неконституційним відповідні положення «з дня їх прийняття Верховною Радою» – що б це не означало. В той же час, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня ухвалення такого рішення. Це також положення закону – «Про Конституційний Суд України».

За даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за період дії статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» з 04 червня 2017 року до 12 липня 2019 року в Україні проведено 287 процедур з примусового викупу акцій міноритарних акціонерів (далі - процедура сквіз-аут), загальна вартість викуплених акцій, яка має бути виплачена покупцями на користь міноритарних акціонерів становить приблизно 1 350 743 773 грн, із яких на ескроу-рахунки покупцями станом на 31 березня 2019 року фактично вже було перераховано 1 024 826 226 грн. Визнання процедури сквіз-аут, передбаченої Законом України «Про акціонерні товариства», такою, що не відповідає положенням статті 41 Конституції України, потенційно зачіпає права більш як 440 тисяч міноритарних акціонерів.

У будь якому випадку, крапка у справі щодо законності примусового викупу акцій міноритарних акціонерів ще не поставлена. Команда ПАО «Консенсус» продовжує слідкувати за рухом цієї справи та проінформує Вас про результати її розгляду. Цілком можливо, нас може очікувати цілих два несподіваних, але від того не менш цікавих рішення.

Автор статті: CONSENSUS Професійне адвокатське об'єднання