Полювання на "хабарників" - тренд та останній запит моди 2013-2017 сезонів зима-літо в Україні (або інакше - річних звітів) у роботі правоохоронців, яка за своїм розмахом змістила попередній тренд - роботу у сфері боротьби із незаконним обігом наркотичних засобів.
На жаль, в гонитві за виконанням високої планки, повсякденним методом роботи в боротьбі із цими тяжкими злочинами стає, як би це не здавалася абсурдним, підбурювання та провокація на вчинення вказаних злочинів зі сторони антикорупційних та антинаркотичних (назвемо їх скорочено так) підрозділів.
Суть провокації та підбурювання полягають у тому, що заздалегідь підготовлена правоохоронцями людина (можливо в якості агента "під прикриттям і з легендою" або без такого) входить у довіру до іншої людини та починає спонукати, зваблювати, підштовхувати та заманювати її на здійснення тяжкого злочину, пропонуючи при цьому найчастіше певні кошти або інші матеріальні блага.
Визначальним в даній ситуації для констатування наявності провокації або підбурювання є те, що за відсутності здійсненого активного втручання зі сторони правоохоронців у діяльність певної особи, вона з високою долею ймовірності так і не вчинила би інкримінований їй злочин.
Підбурювання є формою співучасті у злочину, оскільки особа, яка вмовлянням, авторитетом або обіцянками матеріальної вигоди підштовхує людину на злочин, є не менш винною ніж подальший виконавець злочину. Навіть більше, за відсутності окремих обіцянок, умовлянь та впевненості у "безпечності" злочину, існує величезна кількість ймовірностей розвитку альтернативного майбутнього в якому ймовірний виконавець злочину так його б і не вчинив би за відсутності впливу на його свідомість та волю підбурювача.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) та національні суди постійно наголошують на неможливість підміни негласних слідчих дій у формі контролю за злочином у сукупності з або без конфіденційного співробітництва на таке явище як провокація або підбурювання особи на вчинення злочину.
Згадайте новину: Вища рада правосуддя погодилась: процедуру щодо арешту суддів спрощено! Стережіться хабарники!
Цікавими рішеннями ЄСПЛ у справах даної категорії є наступні:
1)«Раманаускас проти Литви» рішення від 5 лютого 2008 р., де ЄСПЛ зробив декілька важливих висновків, із якими неможливо не погодитися через їх виваженість та логічність:
- "49.Європейський суд з прав людини (далі — Суд) насамперед зауважує, що він усвідомлює, які труднощі виникають у поліції при пошуку та збиранні доказів під час виявлення та розслідування злочинів. Правоохоронні органи при виконанні своїх завдань все частіше змушені використовувати негласних агентів та інформаторів, вдаватися до негласних оперативно-розшукових заходів, зокрема для боротьби з організованою злочинністю й корупцією.
50. Крім того, корупція стала основною проблемою у багатьох країнах, що засвідчує Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією. За змістом положень цього документа можна використовувати такі спеціальні слідчі методи, як діяльність негласних агентів, якщо це необхідно для збирання доказів у цій сфері, за умови непорушення прав і зобов’язань, які випливають із міжнародних багатосторонніх спеціальних конвенцій, наприклад стосовно прав людини.
51. З огляду на це використання спеціальних слідчих методів, зокрема негласних заходів, саме по собі не може порушити право на справедливий судовий розгляд справи. Проте у зв’язку з тим, що при здійсненні цих заходів виникає ризик підбурювання з боку поліції, межі їх застосування мають бути чітко визначені.
67. Суд, щоб встановити, чи обмежилися A.Z. та V.S. лише «пасивним розслідуванням протиправної діяльності», повинен врахувати, що: у справі немає доказів, які б підтверджували, що заявник раніше вчиняв злочини, зокрема пов’язані з корупцією; як засвідчують записи телефонних розмов, заявник(засуджений - ред.) неодноразово зустрічався із A.Z. з ініціативи останнього (цей факт, очевидно, спростовує наведені Урядом доводи про те, що правоохоронні органи жодного разу не тиснули на заявника і не вдавалися до погроз). Навпаки, через контакти, встановлені з ініціативи A.Z. та V.S., правоохоронні органи явно схиляли заявника до протиправних дій, хоча, крім чуток, не було об’єктивних доказів для припущення, що заявник займається незаконною діяльністю.
68. Цих міркувань достатньо для обґрунтування висновку, що дії працівників правоохоронних органів вийшли за межі пасивного розслідування наявної протиправної діяльності."
2) «ТЕЙКСЕЙРА ДЕ КАСТРО ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ» Рішення від 9 червня 1998 :
"36. Використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов’язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Хоча зростання організованої злочинності, безсумнівно, зумовлює застосування відповідних заходів,
право на справедливий розгляд залишається на першому місці і не може бути принесене в жертву доцільності. Загальні вимоги справедливості, що містяться у ст. 6 Конвенції, застосовуються у провадженнях щодо всіх кримінальних справ: від найпростіших до найбільш заплутаних. Суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання з боку поліції.
У компетентних органах влади не було також достатніх підстав підозрювати Тейксейра де Кастро у тому, що він був торговцем наркотиками; навпаки, раніше він не мав судимості і не перебував під слідством, кримінальні справи проти нього не порушувалися. Справді, він не був відомий працівникам поліції, які увійшли в контакт із ним за посередництвом В.С. та Ф.О. (див. § 10).
Крім того, у будинку заявника наркотиків не було; він отримав їх у третьої особи, яка, у свою чергу, взяла їх в іншої особи (див. § 11). У рішенні Верховного Суду від 5 травня 1998 р. також не зазначено, що під час арешту у заявника було виявлено наркотиків більше, ніж його просили поліцейські, і що, таким чином, він вийшов за межі того, до чого його спонукали працівники поліції.
Суд також не виявив жодних доказів на підтримку аргументів Уряду про те, що заявник мав намір вчинити злочин. За таких обставин можна зробити висновок, що двоє поліцейських не обмежилися пасивним розслідуванням злочинної діяльності Тейксейра де Кастро, а навпаки, вдалися до спонукання вчинити злочин.
39. Враховуючи ці обставини, Суд дійшов висновку, що
працівники поліції вийшли за межі функцій негласних агентів і спровокували злочин, а тому немає жодних причин вважати, що без їхнього втручання злочин було б учинено. Це втручання та його використання у цьому спірному кримінальному провадженні означало, що із самого початку заявник був однозначно позбавлений права на справедливий судовий розгляд. Отже, мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції."
Читайте статтю: Доля судді і колишнього голови Апеляційного суду м. Києва Антона Чернушенка
Блог