#ВАКС_это_звучит_гордо
#Ілійков_проти_Апеляційної_палати_ВАКС
Згідно з ч.1 ст. 2971 КПК України, спеціальне досудове розслідування здійснюється ЗА ЗАГАЛЬНИМИ ПРАВИЛАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ з урахуванням положень п’яти статей КПК України 2971-2975 КПК України! Але законодавець так примудрився записати ці статті, що питань виникає понад п’ятсот. Спробуємо хоча б визначити головні неузгодженості.
1. У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО ПЕВНОГО ПЕРЕЛІКУ ЗЛОЧИНІВ
Частина 2 ст. 2971 КПК України зазначає, що спеціальне досудове розслідування (далі по тексту також – СДР) здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні (далі по тексту також – КП) щодо певного переліку злочинів. І ось тут, зрозуміло, виникає перше і суттєве запитання. Якщо у кримінальному провадженні розслідується два злочини: перший, що входить до переліку передбаченому ч.2 ст. 2971 КПК України, скажімо злочин передбачений ст. 368 КК України, та злочину, який не входить до згаданого переліку, скажімо за ст.212 КК України. Так от, слідчий суддя за наявності підстав надає дозвіл на спеціальне досудове розслідування у КП щодо злочину, передбаченому ст. 368 КК України, чи взагалі у КП. (Хочу звернути увагу, що усі протиріччя та неузгодженості у кримінальному процесуальному законодавстві мають трактуватися на користь Особи). Моя особиста думка, що такий дозвіл слідчим суддею має надаватися саме щодо ЗЛОЧИНУ. Інакше, що робити, коли відповідний злочин, скажімо передбачений ст.368 КК України, виділено у нове КП, а первісному КП залишився злочин, передбачений ст. 212 КК України. Тоді дозвіл на СДР буде діяти щодо КП у якому виключно розслідується злочин, що не входить до переліку передбаченому ч.2 ст. 2971 КПК України.
Частина 2 ст. 2971 КПК України зазначає, що здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, КРІМ ВИПАДКІВ, КОЛИ ЗЛОЧИНИ ВЧИНЕНІ ОСОБАМИ …, ЩО ОГОЛОШЕНІ У МІЖНАРОДНИЙ РОЗШУК, ТА РОЗСЛІДУЮТЬСЯ В ОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ІЗ ЗЛОЧИНАМИ, ЗАЗНАЧЕНИМИ У ЦІЙ ЧАСТИНІ, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Але тоді слідчий суддя має надавати дозвіл на СДР у КП зазначаючи повний перелік злочинів, на які він надає відповідний дозвіл, а не взагалі дозвіл у КП, та, напевно, зазначати, що у разі виділення/об’єднання КП, дозвіл на СДР автоматично втрачає силу.
Але є ще одне питання, також пов’язане з виділенням. У новому КП, куди, наприклад, виділено злочин передбачений ст. 368 КК України, необхідно знову отримувати дозвіл на СДР, так як дозвіл, згідно з вимогами ч. 2 ст. 2971 КПК України надається САМЕ У КП щодо злочинів.
На сьогодні, коли фактично слідчі судді надають дозвіл на СДР у КП, виникає ситуація фактичного зловживання таким дозволом органами досудового розслідування. Отримавши такий дозвіл, сторона обвинувачення змінює повідомлення про підозру, повідомляє нові підозри, об’єднує КП, та виділяє злочини з КП, і все це за первісно отриманим дозволом на СДР, що практично перетворюється у індульгенцію на СДР навіть за злочинами не передбаченими ч.2 ст. 2971 КПК України.
2. ПІДНІМІТЬ МЕНІ ПОВІКИ (РОЗШУК ПІДОЗРЮВАНОГО)
Частина 2 ст. 2971 КПК України передбачає окрім виключного переліку злочинів, ще й певні обов’язкові умови, зокрема умови «З МЕТОЮ УХИЛЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА/АБО ОГОЛОШЕНИЙ У МІЖНАРОДНИЙ РОЗШУК». Тобто достатньо постанови слідчого про оголошення підозрюваного у розшук, та необхідна умова для СДР з’являється. (Слід зазначити, що ст. 281 КПК України зазначає про винесення постанови про розшук, а не міжнародний розшук, але, нажаль, практика давно сформувалася таким чином, що безпідставно це вважається одним й тим самим). І тут криється найбільша кількість зловживань органів досудового розслідування та «заплющені очі» слідчих суддів. Постанова про розшук підозрюваного не оскаржується на досудовому розслідуванні. Тобто, навіть коли згадана постанова винесена БЕЗПІДСТАВНО та фактично підозрюваний не переховується від органів досудового розслідування, ніхто не заважає слідчому винести постанову про розшук підозрюваного, а слідчому судді зазначати, що згадана постанова не оскаржується, та він не перевіряє підстави оголошення в розшук, а тільки сам факт наявності постанови – є чи ні.
І тут слідчі та детективи мають широке коло для зловживань. Уявімо собі, що особа у відпустці, відряджені за кордоном, чи взагалі тимчасово проживає за кордоном. Якогось обов’язку повідомляти усі правоохоронні органи про свої поїздки громадяни України не мають. Органи досудового розслідування не мають обов’язку перевіряти виїзд громадян за кордон через системи ГАРТ/АРКАН. Таким чином вони, якщо хочуть, щиро вважають, що Особа знаходиться в Україні, та надіславши ряд повісток на адресу реєстрації Особи, оголошують таку Особу у розшук.
Блог