Деякі правові позиції суду касаційної інстанції у кримінальних провадженнях за 2016-2017 роки
1. З огляду на загальні засади кримінального судочинства, в тому числі пункти 1, 2, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК України, а також висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 03 березня 2016 року № 5-347кс15, особи, прав, свобод та інтересів яких стосується судове рішення, вправі звернутися до суду вищої інстанції за його оскарженням. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України до осіб, наділених правом на апеляційне оскарження, належать інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому відповідно до ч. 7 ст. 173 КПК України, п. 9 ч. 1 ст. 309, ст. 310 КПК України ухвала слідчого судді щодо арешту майна може бути оскаржена в апеляційному порядку підозрюваним, обвинуваченим, третіми особи. На підставі викладеного, а також враховуючи аналіз статей 170-174 КПК України до осіб, інтересів яких стосується судове рішення щодо арешту майна, належать власник або володілець такого майна. Таким чином, повернення апеляційної скарги особи, інтересів якої стосується постановлена ухвала слідчого судді про арешт майна, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України порушує гарантоване їй ч. 2 ст. 24 цього Кодексу право на перегляд такого рішення судом вищого рівня для захисту своїх майнових прав
(Ухвала ВССУ від 29 серпня 2017 року у справі № 733/634/17);
2. Однією із загальних засад кримінального провадження є визначена п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження доказів, що означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. При цьому безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити та перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. З огляду на це недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості і забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду
(Ухвала ВССУ від 15 березня 2016 року у справі № 5-2554км15);
3. Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічний принцип закріплено у ч. 1 ст. 17 КПК України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Порушенням вказаних приписів закону є зазначення судом у мотивувальній частині вироку при викладенні обвинувачення, визнаного судом доведеним, що засуджений наносив удари та спричинив тілесні ушкодження потерпілому разом зі своїм знайомим, тоді як щодо останнього відсутній обвинувальний вирок, яким було би доведено його винуватість у вчиненні відповідних дій
(Ухвала ВССУ від 23 травня 2017 року у справі № 201/15696/15-к);
4. Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь. Тягар доказування відповідно до КПК України покладений на прокурора, і саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, не реалізація цього обов’язку тягне за собою згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалення виправдувального вироку
(Ухвала ВССУ від 1 листопада 2016 року у справі № 305/2469/13-к);
5. Згідно із ч. 1 ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає, в тому числі й у наданні йому можливості користуватися правовою допомогою захисника. При цьому відповідно до вимог ст. 48 цього Кодексу захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Таким чином, перегляд судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції щодо засудженого без участі захисника, клопотання про залучення якого було надане суду таким засудженим, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке згідно з ч. 2 ст. 412 КПК України призводить до безумовного скасування судового рішення.
Крім цього, відсутність права на апеляційне оскарження обставин, які ніким не оспорювалися, в передбаченому ст. 349 КПК України порядку не позбавляє особу права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з підстав порушення права на захист особи, неправильного застосуванням закону про кримінальну відповідальність, неправильного призначення покарання тощо
Блог