Скасування усиновлення: що говорить закон і судова практика

Стаття підготовлена у співавторстві з юристом Адвокатського бюро "Лесі Дубчак" Мартою Роговик

За даними Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України в 2024 році усиновили найбільше дітей за останні 5 років - 1270 дітей, 1268 з яких усиновлені українськими сім'ями, а в першому півріччі вже було усиновлено 589 дітей.

Така статистика під час воєнного стану, коли чи не щодня якась дитина залишається без батьківського піклування, не може не радувати, оскільки успішне усиновлення - це не лише юридичний акт, але важливий соціальний крок, що дає можливість дитині виховуватись в сім’ї.

При цьому, процедура усиновлення в Україні передбачає випадки, коли дитина, перебуваючи, наприклад, в закладі охорони здоров'я чи навчальному закладі, фактично не проживає в сім'ї до моменту прийняття рішення про усиновлення. Тобто кандидатам в усиновлювачі забезпечили контакт з дитиною з метою знайомства, а все далі - за “платною підпискою”, коли усиновлювачі вже юридично взяли відповідальність за дитину як за члена своєї сім’ї. У таких ситуаціях дуже непоодинокими є випадки, коли усиновлювачі та дитина не можуть знайти спільної мови, починаються конфлікти, що, в результаті, призводить до неможливості спільного проживання в одній сім'ї.

У таких випадках, а також за певних інших обставин, чинне законодавство України передбачає можливість скасувати усиновлення.

Згідно зі статтею 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

За положеннями статті 238 СК скасування усиновлення здійснюється лише в судовому порядку та лише в позовному провадженні за дуже обмеженим переліком підстав.

Зокрема, усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.