СКАСУВАННЯ ТА ОСКАРЖЕННЯ АРЕШТУ МАЙНА. ПРОБЛЕМИ ВЛАСНИКА.

СКАСУВАННЯ ТА ОСКАРЖЕННЯ АРЕШТУ МАЙНА. ПРОБЛЕМИ ВЛАСНИКА.

Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження в свій час стали новелою нового кримінального процесуального кодексу України. На сьогоднішній день його неоднозначне трактування слідчими суддями призвело до того,що необхідно терміново вносити зміни, щоб захистити права учасників кримінального процесу.

Практика показала,що клопотання про арешт за своєю популярністю посідає друге місце серед кількості клопотань про застосування заходів забезпечення.

В умовах постійного застосування арешту майна під час здійснення кримінального провадження та активної позиції держави в питанні реформування судової системи, існує низка проблем, пов'язаних із недостатнім нормативним врегулюванням щодо реалізації своїх законних прав учасниками кримінального процесу, в тому що в одних учасників вони більш ширші в інших набагато звужені, що значно ускладнює практичну реалізацію регламентованих КПК України загальних засад кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

На практиці дуже багато апеляційні суди скасовують ухвали місцевих судів аргументуючи дуже просто, що особа не є по справі підозрюваною, обвинуваченою, чи засудженою. Ми вважаємо, що ч.1 ст.170 КПК України підлягає глибокій деталізації тому,що судді розуміють це тільки до першої коми в даній частини статті 170 КПК весь інший текст який йде після слів підозрюваного , обвинуваченого вони розцінюють як таке,що на майно інших осіб місцеві суду не мають права накладати арешт. І такі справи ми маємо по своїй роботі і прийняті рішення Апеляційним судом міста Києва.

Окрему увагу під час розгляду питання арешту майна необхідно звернути і на ч. 3 ст. 170 КПК України, яка зазначає, що арешт може бути накладено на майно яке перебуває у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.

В даній частині ст..170 КПК ми вважаємо законодавець зобов’язаний чітко визначити коло осіб, які в силу закону несуть відповідальність і за яку щкоду.? Чи достатньо наявності цивільного позову по кримінальному провадженню чи ні? Знову ж таки Апеляційні суди це трактують що коло осіб які несуть відповідальність це має бути підозрюваний, обвинувачений чи засуджений? Але підозри може ніколи і не бути, як тоді?

Ми вважаємо, що цивільний позивач має право звертатись до суду з клопотанням про арешт майна ( це право на даний час є) до будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе відповідальність за шкоду завдану цивільному позивачу, потерпілому.

При цьому звертаємо увагу, що ст. 170 КПК, зокрема ч. 3 ст. 170 КПК чітко зазначає перелік осіб, на майно яких може бути накладений арешт та не передбачає, що зазначений перелік підлягає розширенню.

Однак, на практиці досить часто зустрічаються випадки, коли особа, чиє майно арештоване не має статусу підозрюваного, обвинуваченого або особи, яка несе цивільну відповідальність за дії підозрюваного, обвинуваченого та не є юридичною особою щодо якої здійснюється кримінальне провадження.