Штраф за невиконання судового рішення: накласти — ще не означає стягнути

Продовжую аналіз практики адміністративних судів щодо застосування механізму судового контролю та накладення штрафів на керівників суб’єктів владних повноважень за невиконання судових рішень.

Цього разу — Запорізький окружний адміністративний суд. Отримана від суду статистика цікава не лише кількістю штрафів, а передусім тим, що з цими штрафами сталося після їх накладення.

За офіційною відповіддю суду, у період з 1 січня по 24 серпня 2026 року постановлено лише три ухвали про накладення штрафу в межах судового контролю за статтею 382-3 КАС України.

І подальша доля цих трьох штрафів виявилася дуже різною.

Два штрафи наклали — і два потім скасували

У справі №280/9125/25 штраф було накладено 19 травня 2026 року. Але вже 22 травня 2026 року, тобто фактично через три дні, сам Запорізький окружний адміністративний суд скасував свою ухвалу на підставі частини шостої статті 149 КАС України.

Аналогічна ситуація виникла у справі №280/6811/25. 20 травня 2026 року суд наклав штраф на командира військової частини за неподання звіту про виконання судового рішення.

Причому мотивування цієї ухвали було достатньо категоричним: суд констатував невиконання обов’язку щодо подання звіту та наклав на командира штраф у сумі 6 656 грн.

Однак і цей штраф фактично не «дожив» до примусового стягнення: 28 липня 2026 року ухвалу від 20 травня суд скасував відповідно до частини шостої статті 149 КАС України.

Тобто статистично маємо три ухвали про штрафи, але дві з трьох згодом скасовані самим судом.

І це важлива деталь для оцінки реальної, а не формальної ефективності судового контролю. Сам показник «кількість накладених штрафів» ще нічого не говорить про те, чи стала відповідальність керівника суб’єкта владних повноважень реальною.