Розголошення інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника

Лікар повинен зважено підходити до розголошення відомостей, що складають предмет лікарської таємниці та знати у яких випадках це не буде вважатись порушенням законодавчих норм. Оскільки за незаконне розголошення лікарської таємниці передбачається кримінальна відповідальність за ст.145 Кримінального кодексу України (надалі – КК України), за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – кримінальна відповідальність за ст.132 КК України.

Звертаючись до лікаря пацієнт у більшості випадків бажає дотримання медичним працівником конфіденційності щодо отриманих від час надання медичної допомоги відомостей.

Так, згідно законодавства, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст. 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я (надалі – Основи), ст.286 Цивільного кодексу України – надалі ЦК України)).

Кореспондуючим обов’язком лікаря є необхідність дотримання так званої «лікарської таємниці», предметом якої є відомості про стан здоров’я пацієнта, про його хвороби і діагноз, огляд і результати, методи лікування, про інтимну і сімейну сторони життя, інші відомості, отримані при медичному обстеженні. Розповсюдження таких відомостей можливе лише за умови отримання згоди пацієнта. При цьому, окремо визначається, що при використанні інформації, яка становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного (недієздатної особи) мають також батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник, як законні представники такої особи (ч.2 ст.285 ЦК України, ст.39 Основ). У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись з висновками щодо причин смерті.

Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим (ч. 4 ст. 30 Сімейного кодексу України).

Разом з тим, законодавчо встановлені випадки, що надають лікареві право розголошувати інформацію про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника, зокрема:

• У випадках визначених Законом України «Про психіатричну допомогу».

Допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги. Також можливе поширення таких відомостей для провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації (ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

- У випадках визначених Законом України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».

Так, розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) інфікованого ( -ної) дозволяється, якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням; людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду (ч.5 ст.15).