Через різної і неоднозначної практики Верховного Суду України часто порушуються права малолітніх на житло. До такого висновку прийшли учасники круглого столу «Сучасні реалії звернення стягнення на майно, право власності або право користування яким має дитина», організованого секцією майнових прав та немайнових сімейних спорів комітету сімейного права Асоціації адвокатів України.
ВСУ не заперечує…
Заступник начальника відділу претензійно-позовної роботи ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» Олександр Грищенко розповів про особливості реалізації банком свого права на звернення стягнення на майно. Тож спершу, при перевірці документів, поданих для передання в іпотеку житлового будинку (квартири), необхідно з’ясовувати наявність дітей в іпотекодержателя. Якщо є неповнолітні, банк установлює, чи мають вони право користування житловим приміщенням. За відсутності реєстрації в ньому на момент укладення оспорюваного договору фінустанова з’ясовує наявність у дитини іншого місця проживання.
«Водночас через різну практику ВСУ в питаннях звернення стягнення на іпотечне майно фактично стягувач має право виселяти із житла малолітніх дітей», — зауважив О.Грищенко. Так, у рішенні у справі №6-158цс14 ВСУ передбачив, що право членів сім’ї власника користуватися житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; із припиненням такого права особи втрачається й право користування у членів його сім’ї. «Тобто в стягувача є можливість виселяти дітей з іпотечного житла, коли банк набув право власності на таке майно, посилаючись на вказану позицію ВСУ», — зазначив О.Грищенко.
Користуйтесь консультацією: Чи може банк за борги відібрати житло, в якому проживають діти?
Проте у справі №6-197ці16 ВСУ вказав на обов’язкове застосування під час ухвалення рішення про виселення положень ст.40 закону «Про іпотеку» та норм ст.109 ЖК УРСР. Крім того, у справі №6-1731цс16 ВСУ зауважив, що, за змістом стст.39, 40 закону «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР, особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення) — предмета іпотеки у зв’язку зі зверненням стягнення на нього, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли це житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Отже, при розгляді цивільних справ №№6-197цс16, 6-1731цс16 ВСУ не надав правової оцінки нормам ст.40 закону «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР у взаємозв’язку з правовою позицією ВСУ у справі №6-158цс14 та, відповідно, ст.156 ЖК УРСР. «Наразі відсутня однозначна позиція ВСУ щодо виселення осіб, які не є членами сім’ї власника житла», — підсумував О.Грищенко.
Позасудовий порядок
Про те, як звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку і не порушити права дітей, розповіла приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Альона Загвоздіна. На її думку, судовий спосіб вирішення спору пов’язаний передусім зі складною процедурою, судовими витратами і проблемою виконання судового рішення. «Досить часто винесення судового рішення не означає дійсного розв’язання конфлікту, а навпаки, провокує його ескалацію», — підкреслила А.Загвоздіна. Альтернативне вирішення спорів включає методи, що лежать поза державним судовим процесом.
У рішенні Конституційного Суду від 9.07.2002 (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають спосіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання може мати місце і за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного способу правового захисту, зокрема й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Блог