РІШЕННЯ
іменем україни
28 січня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,
Парінової І.К., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), у якому просив визнати недійсним договір поруки від 28 червня 2008 року № 911. Вимоги мотивував тим, що в січні 2013 року йому стало відомо про те, що відповідач звернувся до суду з позовом до нього, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 34 480 грн 71 коп. за кредитним договором від 28 червня 2008 року № 10015/0358. В обґрунтування вимог до нього банк посилався на те, що в забезпечення виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, 28 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір поруки № 911. Посилаючись на те, що зазначений договір поруки він не укладав та не підписував, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2014 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 26 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Державний Ощадний Банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10015/0358 філії Одеського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» укладено договір № 911, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 16 000 грн.
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, 26 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний Ощадний Банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10015/0358 філії Одеського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» укладено договір поруки № 911.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 23 квітня 2014 року № 403/02 підпис від імені ОСОБА_3, у наданому на експертизу договорі поруки від 26 червня 2008 року № 911, виконаний не самим ОСОБА_3, а іншою особою (особами) з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_3
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки, виходячи з того, що підпис у ньому виконаний не ОСОБА_3, отже такий договір не є укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін у справі.
Погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з огляду на наступне.
Договір є укладеним, відповідно до вимог статті 638 ЦК України, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частини 3 зазначеної статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)
Вирішуючи спір та вважаючи договір поруки неукладеним, суди першої та апеляційної інстанцій на вказані положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір підписаний іншою особою є оспорюваним, а отже недійсним, і не може вважатися неукладеним.
Згідно зі статтею 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального права за правильно встановлених обставин призвели до неправильного вирішення справи, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
в и р і ш и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Сервисы для юристов