Р І Ш Е Н Н Я
іменем україни
18 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 вересня 2011 року він позичив ОСОБА_7 55 тис. доларів США, про що останній склав розписку. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Спадкоємцями після його смерті є його дружина, ОСОБА_4, та його діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6 Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 88 990 грн., з ОСОБА_4 як законного представника неповнолітньої ОСОБА_5 - 88 990 грн. та з ОСОБА_6 - 266 970 грн.
У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що з 2009 року її чоловік, ОСОБА_7, страждав психічним розладом, вів себе неадекватно та не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. У жовтні 2009 року та квітні 2012 року він проходив лікування у Миколаївській обласній психіатричній лікарні № 1, а у 2011 році звертався за медичною допомогою до психіатра медичної служби Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області. Посилаючись на те, що в момент написання розписки він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачка просила визнати договір позики від 07 вересня 2011 року недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір позики, укладений 07 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, недійсним.
В апеляційному порядку справа розглядалася неодноразово, останнім рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4, як законного представника неповнолітньої доньки ОСОБА_5, на користь ОСОБА_3 88 990 грн. та з ОСОБА_6 266 970 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Розподілено судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 під час написання боргової розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_3 страждав психічним розладом, у результаті якого не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому договір позики підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 225 ЦК України і, як наслідок, відсутні підстави для стягнення боргу.
Скасовуючи рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи його, апеляційний суд виходив із того, що грошові кошти, отримані померли ОСОБА_7 за розпискою підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки правочин, за яким він набув ці кошти, було визнано недійсним, тобто підстава набуття коштів згодом відпала. В іншій частині апеляційний суд погодився із мотивами та висновками районного суду, зазначивши також, що договір позики у формі боргової розписки були визнано недійсним.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що 07 вересня 2011 року ОСОБА_7 позичив у ОСОБА_3 55 тис. доларів США, про що склав відповідну розписку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Спадкоємцями після його смерті є його дружина, ОСОБА_4, та його діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6
Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилалась на те, що з 2009 року її чоловік, ОСОБА_7, страждав психічним розладом, вів себе неадекватно, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 недійсним, суди у порушення наведених норм матеріального права та ст. ст. 214, 316 ЦПК України не врахували того, що письмового договору позики укладено не було, а розписка лише підтверджує факт передачі грошових коштів та не замінює договір позики, тобто не є правочином у розумінні ст. 205 ЦК України. Відтак, до розписки не можуть застосовуватись норми ЦК України щодо правочину, у тому числі й норми про визнання правочину недійсним.
При цьому нормами ЦК України не передбачено можливості визнання усного правочину недійсним. Тому зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання недійсним усного договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у формі письмової розписки задоволенню не підлягає.
Враховуючи, що у справі в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, рішення судів у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4
Переглядаючи доводи касаційної скарги щодо вирішення первісного позову колегія суддів виходить з такого.
Сервисы для юристов