РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Олійник А.С.
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Савченко В.О.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_5, про визнання недійсним заповіту за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 жовтня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що внаслідок хвороби його батько - ОСОБА_6 під час складання заповіту від 5 квітня 2001 року на ім'я ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Враховуючи викладене, позивач просив визнати указаний заповіт недійсним.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 3 жовтня 2013 року, позов задоволено.
Визнано недійсним заповіт від 5 квітня 2001 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Черкаської області, зареєстрований в реєстрі за № 1-1994.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 жовтня 2013 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що 5 квітня 2001 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповідав усе майно ОСОБА_4
ОСОБА_6 помер 16 січня 2009 року.
Актом № 202 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 26 квітня 2011 року встановлено, що на час складання заповіту від 5 квітня 2001 року ОСОБА_6 виявляв ознаки тривалого важкого психічного розладу - «органічного амнестичного розладу, обумовленого, на думку комісії, комплексом наявних у під експертного соматно-неврологічних, в тому числі ендокринологічних захворювань, що позбавляло його на вказаний період часу здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними».
Актом № 7 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 8 січня 2013 року Київського міського центру судово-психіатричних експертиз встановлено, що ОСОБА_6 у період складання заповіту від 5 квітня 2001 року виявляв ознаки органічного амнестичного синдрому (F04 згідно МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у період складання заповіту від 5 квітня 2001 року за своїм психічним станом ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що підтверджується актом № 202 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 26 квітня 2011 року та актом № 7 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 8 січня 2013 року.
Такі обставини судами попередніх інстанцій встановлені з додержанням норм процесуального права.
При цьому суди керувалися нормами ЦК України 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
З оспорюваного заповіту вбачається, що він складений 5 квітня 2001 року, тобто в період чинності ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки спірні правовідносини виникли 5 квітня 2001 року, до них слід застосовувати норми ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ст. 55 ЦК Української РСР, чинного на час складення заповіту, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною.
Для визначення наявності такого стану в момент складення заповіту суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм належну оцінку і, з урахуванням встановлених обставин справи і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання заповіту недійсним.
Сервисы для юристов