Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Дьоміної О.О. Суддів:Кафідової О.В.,Попович О.В., Ступак О.В.,Штелик С.П.розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 09 жовтня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю своєю квартирою, виселення з указаної квартири відповідача та вселення.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі договору дарування від 24 листопада 2011 року він є власником квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру йому подарувала його сестра ОСОБА_8, чоловік якої залишився зареєстрованим і проживає у спірній квартирі.
Посилаючись в уточненій позовній заяві на те, що відповідач не є членом його сім'ї і не має права користуватися спірною квартирою, однак продовжує там проживати та чинить позивачу перешкоди у користуванні його власністю, позивач просив суд задовольнити позов.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 09 жовтня 2013 року, позов задоволено частково.
Ухвалено усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_6 права користування належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1.
В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 липня 2013 року та ухвали апеляційного суду Луганської області від 09 жовтня 2013 року в частині відмови у позові щодо виселення ОСОБА_7 з квартири позивача і ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Судами встановлено, що відповідно до договору дарування квартири від 24 листопада 2011 року ОСОБА_8 передала безоплатно у власність ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1.
За відомостями адресно-довідкового бюро Сєвєродонецького МВ УДМСУ в Луганській області станом на 28 листопада 2012 року ОСОБА_7 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до рішення апеляційного суду Луганської області від 11 вересня 2012 року відмовлено у позові ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про встановлення факту сумісного проживання однією родиною, визнання договору недійсним, поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Задовольняючи частково позовні вимоги та вселяючи позивача у спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що власником квартири АДРЕСА_1 є позивач, а відповідач чинить ОСОБА_6 перешкоди у користуванні спірною квартирою.
Відмовляючи у позові в частині виселення ОСОБА_7 зі спірної квартири, суди виходили з того, що відповідач був зареєстрований у спірну квартиру як член сім'ї колишньої власниці ОСОБА_8 до відчуження нею цієї квартири ОСОБА_6, а позивач як новий власник майна не заявляв вимог про усунення перешкод у користуванні своєю власністю шляхом виселення з його квартири ОСОБА_7 на тій підставі, що останній не є членом сім'ї позивача.
Проте, з висновками судів в частині відмови у виселенні ОСОБА_7 зі спірної квартири погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині не відповідають.
Матеріали справи містять позовну заяву-уточнення позовних вимог (а.с. 16) від 11 січня 2013 року, в якій ОСОБА_6 зазначав, що ОСОБА_7 не є членом його сім'ї відповідно до статті 64 ЖК України, а тому не має права користування спірним жилим приміщенням. На цій підставі ОСОБА_6 просив суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення з його квартири ОСОБА_7
Сервисы для юристов