«РИФИ ПРАКТИКИ» МЕДИЧНОГО ПРАВА. АДВОКАТСЬКА ПРАКТИКА

При провадженні у справах, які стосуються медичного права, у практиці адвоката виникає чимало труднощів, які можуть бути пов’язані, як з контроверзіями нормативно-правової бази, так і відповідно з діями органів влади. По основних проблемних моментах ukrainepravo.com вдалось поспілкуватись із Іриною Сенютою – к.ю.н., доцентом, головою Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керуючим партнером АО «МедЛекс», завідувачем кафедри медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, та отримати її фаховий коментар.

Затягування тривалості проведення клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги

Контроль якості медичної допомоги проводиться на підставі Наказу МОЗ України від 28.09.2012 р. № 752 та Наказу МОЗ України від 05.02.2016 р. № 69. Висновок за результатами клініко-експертної оцінки є важливим письмовим доказом та є результатом відомчої перевірки. Слід пам’ятати, що висновки комісії відомчого розслідування, як це передбачено в п. 24 Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6, є обов’язковим для проведення судово-медичної експертизи.

Відповідно до законодавчо встановлених вимог, зокрема Наказу МОЗ України від 05.02.2016 р. № 69, клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування проводиться протягом 30 календарних днів з дня надходження запиту чи звернення фізичної або юридичної особи. У разі неможливості прийняття рішення за цей час строк розгляду може бути продовжений на 15 календарних днів. Нерідко уповноважені на проведення клініко-експертної оцінки суб’єкти порушують установлені строки, що в сукупності з іншими чинниками призводить до затягування строків досудового розслідування у кримінальному провадженні. Це, своєю чергою, може стати однією із причин звільнення винної особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Користуйтеся консультацією: Згода пацієнта на медичне втручання в контексті права

Недосконалість законодавчої бази у сфері проведення судових експертиз

У справах про притягнення медичних працівників до відповідальності (у т. ч кримінальної) необхідним є проведення комісійної судово-медичної експертизи. Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням судово-медичних експертиз. Територіальні бюро судово-медичних експертиз віднесено до об’єктів комунальної власності відповідно до Переліку державного майна України, що передаються до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 р. № 311. У ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» визначено вичерпний перелік державних спеціалізованих установ, зокрема, це судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України. У Листі МОЗ України від. 06.02.2018 р. № 3.49-К-23816/1856-зв зазначено, що Державна установа «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України» перебуває у сфері управління МОЗ України і її судово-експертна діяльність відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про судову експертизу». Отож, гостро стоїть питання стосовно правомірності проведення судово-медичних експертиз територіальними бюро судово-медичної експертизи з огляду на їхній статус комунальних установ, а не державних, як цього вимагає законодавець.

Труднощі застосування механізмів договірної та деліктної відповідальності за ненадання або неналежне надання медичної допомоги

За ненадання або неналежне надання медичної допомоги винна особа може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності, яка може виникати на підставі договору або ж на підставі норми закону. На практиці виникають труднощі саме в контексті розмежування цих видів відповідальності, насамперед судовими органами, що, нерідко, призводить до порушення права пацієнта на відшкодування шкоди, адже застосовуються не ті механізми юридичної відповідальності. Відтак, необхідним є дотримання чіткого алгоритму розмежування цих видів відповідальності. Слід враховувати, що наявність договірних відносин між сторонами (приміром, між закладом охорони здоров’я і пацієнтом) не виключає деліктної відповідальності, якщо пацієнту в процесі виконання договору буде заподіяно шкоду життю і здоров’ю.

Також варто пам’ятати, що в деліктних зобов’язаннях наукою цивільного права сформульовано презумпцію вини заподіювача шкоди. За цією презумпцією вина презюмується, якщо заподіювач не доведе відсутності своєї вини, саме на відповідача покладено обов’язок доведення відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачу (пацієнту в медичних справах). Згідно з вказаною презумпцією вина заподіювача шкоди презюмується, доки він не доведе свою невинуватість. Вказана презумпція знайшла своє відображення і у відповідній судовій практиці: Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.11.2016 р. (справа № 438/413/14).

Користуйтеся консультацією: Як довести, що Вам надали неякісну медичну допомогу?