Результати розгляду судами заяв про перегляд справ за нововиявленими обставинами

В науковій та юридичній літературі чимало уваги приділено теоретичним аспектам оскарження рішень у цивільних справах у зв’язку з нововиявленими обставинами. Однак проблематика практичного застосування норм цього інституту залишається малодослідженою. Хоча з 2011 року — після внесення змін до гл.4 розд.4 Цивільного процесуального кодексу — це набуло особливої актуальності.

Як відомо, ЦПК набув чинності ще 1 вересня 2005 року. Значна кількість апробованих десятиріччями інститутів цивільного процесу зазнала глибинної реконструкції. І це не дивно, оскільки необхідність змін була обумовлена побудовою в Україні правової держави. Реалізація таких завдань неможлива без суттєвих змін у сфері правосуддя. І тільки інститут провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами з положень ЦПК 1963 року практично без суттєвих змін був перенесений у новий кодекс.

Пояснюється це так. ЦПК 1963 року (в редакції до липня 2001-го) передбачав перегляд рішень, що набрали законної сили (крім касаційного провадження), в порядку нагляду. Суть останнього полягала в тому, що голови обласних та Верховного судів та їхні заступники, прокурори областей, Генеральний прокурор та їхні заступники мали право в межах своєї компетенції опротестовувати судові рішення, які набрали законної сили. Подання такого протесту тягло за собою обов’язковий розгляд справи президіумами обласних судів або судовою колегією ВС.

Тому особи, які залишилися незадоволеними результатом розгляду цивільних справ у касаційному порядку, як правило, зверталися до вказаних посадових осіб зі скаргами. І тільки у виключних випадках подавалися заяви про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Так, за весь 1999 рік до районних судів Харківської області надійшло лише 7 заяв про скасування рішень за нововиявленими обставинами, і у всіх випадках в їх задоволенні було відмовлено.

За таких обставин норми закону, які регулювали перегляд рішень за нововиявленими обставинами, майже не застосовувалися. Інститут у цілому не розвивався. Він став активно використовуватися тільки після ліквідації нагляду в цивільному судочинстві законом «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21.06.2001 №2540-ІІІ.

У 2010 року до районних судів Харківської області надійшло 424 такі заяви, 188 з яких було задоволено. Таким чином, районні суди Харківщини самі собі скасували 20% рішень. Аналогічна ситуація була характерна для всієї України. Наприклад, 2008 року всі райсуди розглянули 5743 заяви, з яких задовольнили 3275 (57%).

Таке становище було абсолютно ненормальним. Суди приймали рішення, а згодом кожне п’яте самі й скасовували, фактично виконуючи функції вищих інстанцій. Ця обставина вкрай негативно впливала на стабільність практики, суперечила основним принципам правосуддя, підривала довіру до прийнятих рішень.

Стало очевидним: норми ЦПК, які регулюють перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, потребують глибинної модернізації.

Урешті-решт законом від 20.12.2011 № 4176-V кодекс був доповнений ст.364-1. Ця норма встановлювала, що заява про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами подається судді, який визначається шляхом жеребкування (ч.2 ст.11 ЦПК). Таким чином, з моменту прийняття цього акта перегляд рішення обов’язково здійснюється іншим суддею, а не тим, який його постановив. Крім того, в новій редакції була викладена і ч.2 ст.365 кодексу, яка дала право учасникам перегляду оскаржувати будь-яке рішення.

Фактично був наведений належний порядок у розгляді справ вказаної категорії. Це яскравий приклад позитивної законодавчої діяльності Верховної Ради.