Процесуальний шаховий гамбіт

Під час судового розгляду кримінальних проваджень аргументи сторони захисту часто базуються на ретельній перевірці дотримання процесуальних строків органами досудового розслідування. Строк досудового розслідування є чітко визначеною законом часовою межею, порушення якої стороною обвинувачення нівелює юридичну силу зібраних доказів та унеможливлює подальший рух справи. Найсильніша зброя захисту часто криється не в палких промовах, а в тихому відліку судового годинника. Час у кримінальному процесі — субстанція майже містична. Він може безслідно витікати крізь пальці слідства, перетворюючи найгучніші звинувачення на порох.

Донедавна в судових залах панував негласний культ ухвал слідчого судді. Варто було прокурору продемонструвати документ про продовження строків слідства, як судді по суті лише розводили руками, мовляв: «Рішення набрало законної сили, ми безсилі».

Верховний Суд рішуче розбив цей міф. Сьогодні суд першої інстанції, що розглядає справу по суті, отримав абсолютну свободу волі та повну судову дискрецію. Він більше не зобов’язаний сліпо вірити рішенням, ухваленим на стадії досудового розслідування.

«Ухвала слідчого судді — це не залізобетонна істина, а лише проміжний етап», — де-факто каже найвища судова інстанція.

Тепер підготовче судове засідання перетворюється на справжнє чистилище для процесуальних помилок. Адвокат, озброївшись запереченнями в порядку статті 309 КПК, може змусити суд заново перевірити кожен день, подарований слідству. І якщо слідчий суддя колись виявив надмірну щедрість урозріз із законом — кримінальне провадження може розсипатись прямо у підготовчому засіданні (Постанова ККС ВС від 15.04.2025 у справі № 127/15521/24, Постанова ККС ВС від 14.10.2025 у справі № 757/16005/22-к, Постанова ККС ВС від 24.10.2022 у справі № 216/4805/20).

Буває, що обвинувачення, усвідомивши хиткість своїх позицій, намагається поспіхом «переграти» хід подій. Наприклад, прокурор вищого рівня раптом помічає, що його колега незаконно зупинив слідство, і скасовує цю постанову. Раніше це вважалося внутрішньою роботою над помилками. Тепер — це пастка, що зачиняється із глухим процесуальним звуком. Верховний Суд прирівняв таке самокаяття до рішень слідчого судді (Постанова ККС ВС від 06.06.2023 у справі № 343/828/22).

Наслідки суворі: увесь час, поки справа перебувала в стані штучної «коми» (від дня винесення постанови до дня її скасування), раптово прокидається і важким тягарем падає на шальки терезів загального строку розслідування. Годинник, який вважали зупиненим, насправді йшов. І горе тому, хто виявить, що законні два місяці закінчилися ще місяць тому.

Процесуальний закон — це не дзеркало, де права сторін відображаються дзеркально. Обмеження строків створені виключно для того, щоб тримати в узді державну машину обвинувачення. Часто досудове слідство намагається схитрувати, мовляв, оскільки ми ознайомлюємося з матеріалами захисту, то й строк слідства має «завмерти».

Верховний Суд розвіяв цю ілюзію. Закон чітко говорить, що час зупиняється лише тоді, коли захист вивчає здобутки слідства, а от коли прокурор гортає папери адвоката — цей час жодним чином не зупиняє безжальний відлік процесуального часу (Постанова ККС ВС від 11.09.2023 у справі № 711/8244/18).

Точка неповернення. Коли обвинувальний акт нарешті переступає поріг суду, для досудового розслідування настає остаточна, безповоротна «крапка». Інститут «додаткового розслідування» — цей радянський привид, який дозволяв нескінченно латати дірки у кримінальних справах — назавжди відійшов у минуле, адже суд, який розглядає справу по суті, має право самостійно оцінити законність та обґрунтованість ухвал слідчого судді, які не підлягали окремому апеляційному оскарженню (Постанова ККС ВС від 15.04.2025 у справі № 127/15521/24, Постанова ККС ВС від 14.10.2025 у справі № 757/16005/22-к).

Мости спалено. Назад дороги немає. Повернення судом обвинувального акта на підставі пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України суттєво обмежує процесуальні повноваження сторони обвинувачення. З цього моменту досудове слідство втрачає статус активного суб’єкта розслідування та не має права ініціювати нові слідчі дії. Його функції звужуються виключно до процесуального редагування - усунення технічних помилок, виправлення текстових неточностей та приведення документа у строгу відповідність до вимог статті 291 КПК України. Усе, що йому дозволено — це виправити текст, підточити формулювання, усунути технічні огріхи. Жодних нових допитів, жодних експертиз чи зміни підозри. Будь-який доказ, здобутий після того, як акт уперше побував у суді, є «отруєним плодом» процесуального беззаконня і автоматично визнається недопустимим (Постанова ОП ККС ВС від 15.04.2024 у справі № 753/25892/21, Постанова ККС ВС від 18.10.2022 у справі № 753/6486/21).