Cьогодні господарські суди, здійснюючи правосуддя та вирішуючи справи з відшкодування шкоди завданої військовою агресією російської федерації проти України, намагаються фактично прилаштувати процесуальне законодавство мирного часу до викликів та потреб воєнного стану. Ті заходи та практика, які були напрацьовані починаючи з 2014 року явно не відповідає сьогоднішнім масштабам війни. (Джерело: Судебно-юридическая газета)
В результаті повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну багато наших громадян та суб’єктів господарювання зазнали збитків, втратили своє майно, активи та засоби виробництва. Питання відшкодування збитків завданих російською федерацією стало актуальним ще з 2014 року, коли відбулася анексія Автономної Республіки Крим та розпочалися бойові дії в Донецькій та Луганській областях України. Проте, незважаючи на тривалу війну, судова практика у справах з відшкодування агресором завданих збитків досі є неоднозначною і можна сказати, що ще перебуває на етапі свого формування.
Головною перепоною для національних судів у відкритті провадження у справах про відшкодування збитків де відповідачем визначено російську федерацію, було положення статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно якої встановлено судовий імунітет, який унеможливлює залучення до участі у справі в національному суді іншої держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави.
Деякою мірою, це питання допоміг вирішити Верховний Суд коли у своїй постанові від 14 квітня 2022 року (цивільна справа № 308/9708/19) дійшов висновку, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Таким чином, Верховний Суд у вказаній справі зробив виключення із вищенаведеного загального правила про судовий імунітет, посилаючись на застосування так званого «деліктного винятку» (tort exсeption), згідно якого будь-який спір, що виник на території України у громадянина України, навіть з іноземною країною, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Слід зазначити, що хоча такі висновки Верховного Суду не мають обов’язкового характеру для господарських судів при розгляді справ за позовами суб’єктів господарювання про відшкодування збитків, спричинених агресією російської федерації, все ж таки ми бачимо, що господарські суди використовують їх у своїй практиці, разом із нормою статті 124 Конституції України, згідно якої, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згадайте новину: Створення реєстру пошкодженого майна через війну: прийнято закон №7198
Хто є відповідачем?
Згідно загальних засад відшкодування майнової шкоди особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зрозуміло, що встановити конкретну особу військовослужбовця, який у складі російської армії вчиняв протиправні дії та завдавав шкоди є неможливим. Саме тому, ще у 2014 році був прийнятий Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно статті 5 якого, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Окрім цього, ця ж стаття закріплює положення про те, що держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Блог