Проблеми виконавчого провадження "по-новому" і шляхи їх рішення

5 жовтня цього року набрали чинності Закон України «Про виконавче провадження», який викладено у новій редакції, та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Основна мета цих законів – запровадження в Україні інституту приватних виконавців, які будуть здійснювати примусове виконання судових рішень. У зв’язку із цим, а також з метою подальшого вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (далі – рішень), змінено деякі елементи виконавчого провадження. На мою думку, головні зміни у виконавчому провадженні виражаються в наступному:

1. Примусове виконання рішень покладається на державних і приватних виконавців.
2. Запроваджено Єдиний реєстр боржників.
3. За прийняття виконавчого документа до примусового виконання стягувач зобов’язаний заплатити авансовий внесок.
4. При відкритті виконавчого провадження строк для самостійного (добровільного) виконання рішення боржнику не надається.
5. Виконавець при відкритті виконавчого провадження зобов’язаний одразу накласти арешт на майно (кошти) боржника.
6. Після відкриття виконавчого провадження виконавець зобов’язує боржника подати декларацію про доходи та майно.
7. Визначення вартості майна боржника має здійснюватися за взаємною згодою стягувача та боржника, якщо такої згоди не досягнуто – для оцінки майна залучається суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання.
8. Реалізація майна боржника здійснюється на електронних торгах.
9. Змінено строки вчинення вагомих виконавчих дій.
10. Із Закону «Про виконавче провадження» виключено положення щодо контролю за законністю виконавчого провадження з боку керівних органів ДВС.
11. Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», на відміну від нині діючого Закону України «Про державну виконавчу службу», не містить цілий ряд норм, якими визначається структура органів державної виконавчої служби (далі – ДВС), компетенція органів ДВС з організації її діяльності, вимоги до керівників структурних органів ДВС, а порядок призначення на посаду та звільнення з посади працівників органів ДВС фактично звужено до примітивної відсилки на Закон України «Про державну службу».

Згадайте новину: Інститут приватних виконавців в Україні: бути чи не бути?

Звичайно, що позитивні зміни до процедури виконавчого провадження мають лише сприяти підвищенню рівня ефективності виконання рішень в державі. За такий позитив будемо щиро дякувати авторам цих законів. Однак, поки вказані закони ще не набрали чинності, я пропоную зупинитись не на аналізі їх позитиву (на це ще буде час), а навпаки, на проблемних питаннях, які, на превеликий жаль, існують у «новій» процедурі виконавчого провадження та які можуть призвести до істотних порушень прав та інтересів стягувачів, а також приватних виконавців, або невиправдано ускладнити процес виконання рішень. Своєчасне виявлення недоліків виконавчого провадження надасть можливість оперативного реагування на них та, маю надію, їх швидкого усунення на законодавчому рівні.

Порушення прав та інтересів стягувачів при поверненні авансових коштів.

На даний час, згідно діючого Закону «Про виконавче провадження», усі витрати виконавчого провадження фактично фінансуються виключно з Державного бюджету. Якщо державний виконавець виконав рішення повністю або частково, він має можливість стягнути з боржника і витрати на проведення виконавчих дій, якщо ж рішення не виконано, витрати на виконавчі дії вже ніхто і не поверне. Враховуючи існуючий мінімальний процент реально виконаних рішень, цілком зрозумілим є той факт, що переважно більша частина бюджетних коштів, за рахунок яких через органи ДВС здійснюються фінансування витрат виконавчого провадження, є безповоротно втраченою.

З метою мінімізації бюджетних витрат на проведення виконавчих дій та забезпечення фінансування цих витрат в діяльності приватного виконавця законодавцем передбачено обов’язкове авансування стягувачем витрат на вчинення виконавчих дій. Так, ч. 2 ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» у новій редакції (далі – Закон) встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи. Вказана стаття додатково визначає категорію рішень за якими стягувачі звільняються від сплати авансового внеску та коло осіб – стягувачів, які також звільнені від сплати авансового внеску.

Ст. 43 Закону передбачає й додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Так, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат. У разі перебування виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця авансування стягувачем зазначених витрат виконавчого провадження є обов’язковим лише на вимогу приватного виконавця. При цьому, якщо згідно Закону від сплати авансового внеску певну категорію стягувачів звільнено, то звільнення від сплати коштів на додаткове авансування витрат виконавчого провадження Законом не передбачено.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що кожен стягувач зобов’язаний здійснювати авансування витрат на проведення виконавчих дій саме по виконанню рішення, винесеного на його користь, окрім випадків коли згідно закону він звільнений від сплати авансового внеску. Авансування цих витрат є обов’язковим і здійснюється у два етапи: перший – шляхом сплати авансового внеску при поданні заяви про примусове виконання рішення; другий – шляхом додаткового авансування витрат виконавчого провадження у разі недостатності коштів авансового внеску для вчинення подальших виконавчих дій.

У разі порушення стягувачем вказаного обов’язку для нього наступають негативні наслідки: