Проблема визначення правого статусу тимчасово вилученого майна, на яке не було накладено арешт, у кримінальному провадженні

Судова практика розгляду скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора свідчить про існування неоднозначності регулювання нормами КПК правового статусу майна, яке було тимчасово вилучене, але яке у визначеному КПК порядку не було арештоване ухвалою слідчого судді або ж було відмовлено слідчому чи прокурору у арешті такого майна.

Аналізуйте судовий акт: Снятие ареста с имущества. Правовые основания по делу. (Деснянский районный суд г.Киева по делу №754/12900/16-к)

Неоднозначне регулювання цього питання часто призводить до неправильної судової практики, і як наслідок до незаконного обмеження прав осіб на майно у кримінальному провадженні.

Так, у третьому абзаці ст. 41 Конституції встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

До однієї з основних засад кримінального провадження відноситься недоторканність права власності, яка визначена у ст. 16 КПК.

Частина перша цієї норми імперативно встановлює, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Натомість частина друга цієї статті визначає, що на підставах та в порядку, передбаченому цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Читайте статтю: Про чинність оцінки майна у виконавчому провадженні

Отже, згідно ст. 16 КПК України лише судовим рішенням особу може бути позбавлено права власності та лише судовим рішенням обмежується право власності. Без судового рішення згідно ч. 2 ст. 16 КПК можливе обмеження права власності лише шляхом застосування процедури “тимчасового вилучення майна”, яка визначена статтями 167-169 КПК України.

Що стосується позбавлення права власності на підставі судового рішення, то воно більшою мірою стосується вироків та в окремих випадках, визначених ст. 100 КПК України, на стадії досудового слідства (знищення, передача для технологічної переробки або для реалізації речових доказів за відсутності згоди власника, - ч. 6 ст. 100 КПК). Враховуючи, що обмеження права власності є діями органів державної влади, їх посадових осіб, то таку діяльність пропонуємо розглядати через призму ч. 2, ст. 19 Конституції, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.