Про безальтернативне тримання під вартою крізь призму практики ЄСПЛ

Під час дії воєнного стану, обираючи запобіжний захід до підозрюваних у вчиненні деяких злочинів (проти основ нацбезпеки, воєнних, пов’язаних із тероризмом та ін.), суд може застосувати лише тримання під вартою. Але це не відповідає ні Конституції, ні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (Джерело: ЗіБ)

Дискримінаційна презумпція

Відповідно до норми частини шостої статті 176 КПК, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109—114², 258—258⁶, 260, 261, 437—442 Кримінального кодексу, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 («Мета і підстави застосування запобіжних заходів») КПК, застосовується запобіжний захід лише у вигляді тримання під вартою.

Тобто, законодавцем фактично встановлено презумпцію, за якою наявність підозри у вчиненні окремих злочинів обумовлює безальтернативне застосування тримання під вартою. І цей підхід є дискримінаційним, оскільки ставить одних осіб у нерівні умови порівняно з іншими, що підозрюються у вчиненні злочинів аналогічного ступеня тяжкості.

Метою застосування запобіжних заходів згідно з частини першої статті 177 КПК є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому особа підозрюється чи обвинувачується.

Підстава застосування запобіжного заходу має комплексний характер і включає, по-перше, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; по-друге, наявність ризику (ризиків), які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.