ПРИНЦИП ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ НЕ ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВОДІЇВ.

І знову ми повертаємось до ситуацій, коли «автомобільна» сфера виключається, по суті, з дії загальних правових принципів.

Звернемося зараз до принципу правової визначеності. Спочатку розберемось: а що ж це таке?

Існує кілька підходів до визначення цього поняття. Але ми, очевидно, повинні керуватися тим, як воно викладене у правових позиціях Конституційного Суду України. І не тільки тому, що його рішення є обов’язковими для виконання і не підлягають оскарженню. А й тому, що застосування цього принципу має в Україні дещо іншу проблематику, ніж у країнах ЄС…

У Рішенні від 29 червня 2010 р. № 17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини). Дана правова позиція повторюється у рішенні Конституційного Суду N 23-рп/2010 від 22.12.2010р. (п.4.1. мотивувальної частини). Це те саме рішення, яким визнано неконституційною ст..14-1 КпАП України і, тим самим, покладено край відповідальності осіб, які самі не порушували ПДР (автоматична фіксація правопорушень, із відповідальністю власника, а не водія транспортного засобу).

Аналізуйте судовий акт: Відсутність перекладача згідно ст. 268 КУпАП та заява ймовірного правопорушника про нерозуміння української мови є порушенням прав цієї особи та підставою для закриття адмінсправи (Малиновський райсуд м. Одеси від 07.04.2017р., №521/2435/17)

Отже, принаймні один випадок обґрунтування захисту водіїв зазначеним принципом на рівні Конституційного Суду ми маємо.

А як же на рівні звичайної правозастосовної практики, зокрема, у справах про ДТП?

А там цей принцип взагалі не працює. Про нього просто забувають, на нього не звертають уваги як слідчі, так і суди. На жаль, захист водіїв теж дуже рідко зертається до нього.

Наведемо приклади.

Автору цих рядків неодноразово доводилося стикатися на практиці при веденні справ про ДТП, як і неодноразово висвітлювати у книгах та статтях, проблему застосування при розслідуванні ДТП п.12.3 ПДР. Наведемо цю норму: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.»