Право, якого не існує. Як Верховний Суд України руйнує Гаазьку конвенцію.

В 2025 року я зіткнулася зі справою, в якій суд мовчить не тому, що дотримується нейтралітету, а тому, що йому нічого сказати правді.

В Україні — державі, яка підписала Гаазьку конвенцію 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, суди відмовляють у праві на повернення дитини, ігноруючи норми міжнародного та національного права.

Ця публікація — не лише юридичний аналіз. Це свідчення. Це голос про те, що називається мовчанням закону, коли існує правова конструкція, але не існує її застосування.

Йдеться про справу №757/16507/24. Вона стосується повернення дитини, яку незаконно утримують за кордоном України. Буквально: батько подав заяву на повернення сина згідно з положеннями Конвенції, передбачивши все — документи, строки, процедуру. Але замість розгляду по суті, суди повертають позов, відмовляються відкривати провадження, посилаються на формальні підстави: «сплата збору», «відновлення строків», «неповагу до суду». Вказують, що депортація, переміщення та насильство над дитиною, перебування на території країн агресорів - цілком законні і лише на користь самої дитини. І цим самим — блокують можливість застосування самої Конвенції.

Що таке Конвенція і навіщо вона потрібна?

Гаазька конвенція 1980 року — це міжнародне зобов’язання країн-учасниць забезпечити негайне повернення дітей, які були незаконно переміщені або утримуються в іншій країні. Україна приєдналася до неї у 2006 році. Це означає, що для громадян України та інших держав діє єдиний механізм: якщо дитину вивезли без згоди одного з батьків, її зобов’язані повернути до того батька, чиї права було порушено (підкреслюємо, не до конкретного населеного пункту, а саме суб'єкту). Конвенція виключає суперечки про «краще місце проживання», не вимагає оцінювати батьківські якості — вона захищає порядок, статус-кво і право дитини на контакт з обома батьками. Все просто. Або мало б бути просто.

Що відбувається насправді?

Справу №757/16507/24 можна вважати прикладом руйнування механізму в його основі. Відмова у прийнятті позову, ігнорування статусу «в інтересах дитини», вимоги сплати судового збору (всупереч положенням Конвенції), відмови…

Суди повертають скаргу, не розглядаючи її по суті. Верховний Суд України залишає ці дії без уваги. Більше того, спроби батька вказати на порушення викликають звинувачення в «зловживанні процесуальними правами». Так дія перетворюється на провину. Подання скарги — на агресію. Вимога захисту дитини — на «неповагу до суду».

В експертних висновках та інших доказах, вказані факти:

• використання викрадачами підроблених документів (зокрема довідок, пояснень),
• юридичні та лінгвістичні невідповідності у текстах,
• фальсифікація доказів,
• маніпуляції у судових документах,
• підміна логіки права логікою захисту репутації судової системи.

Чому це важливо?