Працевлаштування іноземця за цивільно-правовою угодою

Дуже часто українські підприємства, які наймають на роботу іноземців або осіб без громадянства задаються питанням можливості оформлення із такими не трудового, а цивільно-правового договору. Варто наголосити, що таке питання є закономірним, так як на сьогодні оформлення трудових відносин із іноземцями є дуже затратною справою.

Так, Законом України «Про зайнятість населення» передбачено отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Зокрема, ст. 42-3 цього Закону визначає строки на які видається такий дозвіл, найпоширенішим серед яких є дозвіл строком до одного року.

Разом із цим, ст. 42-4 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено сплату збору за отримання дозволу. Для дозволів, що видаються на строк від шести місяців до одного року включно або їх дія продовжується на такий строк – збір становить чотири прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлені законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем подані документи до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення для отримання дозволу.

Таким чином, на українського роботодавця, крім необхідності забезпечення працівника-іноземця мінімальним рівнем заробітної плати, фактично покладено витрати на отримання дозволу з працевлаштування для такого іноземця. А виходячи із закономірності, що робота виконуватиметься на території України, то виникає неохідність оформлення для іноземця посвідки на тимчасове проживання, що є додатковими затратами.

Виходячи із ст. 627 Цивільного кодексу України альтернативою трудового договору може бути цивільно-правовий договір, оскільки дана стаття передбачає свободу договору. Виходячи із цієї статті, роботодавець наділений повним правом укладати із іноземцями та особами без громаданяства цивільно-правові договори.

Крім того, чинним законодавством України не передбачено отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземцями, які оформили свої правовідносини з роботодавцями на підставі цивільно-правових угод (договорів).

Разом із цим, для визначення ключових відмінних ознак цивільно-правового та трудового договору необхідно звернутись до практики діючого Верховного Суду, який неодноразово висловлювався щодо цього. Так, у постанові ВС від 03 грудня 2018 року у справі № 200/9385/16 наводиться наступна правова позиція: «цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.