Працедавці потрібують компенсації витрат на дотримання гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

«Обов'язки суверена (будь то монарх або збори) визначаються тією метою, заради якої він був наділений верховною владою, а саме метою забезпечення безпеки народу»

«До рівної справедливості відноситься також рівномірне оподаткування, рівність якого залежить не від рівності багатства, а від рівності боргу кожної людини державі за свій захист».

Томас Гоббс (1588-1679). Левіафан

Автором подана електронна петиція на сайті Президента України підтримати яку можна за посиланням.

В цій статті буде висвітлено актуальне питання щодо компенсації витрат роботодавців, понесених у відповідності до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) на збереження заробітку працівникам, призваним на військову службу під час дії особливого періоду.

Так у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками призваними на військову службу, або працівниками, що уклали контракт на проходження військової служби під час дії особливого періоду (надалі - призвані в особливий період) зберігається на підприємстві робоче місце та середній заробіток на час дії особливого періоду.

Спочатку у судовій практиці був висновок, який спирався на Ухвалу Вищого спеціалізованого суду від 01.02.2017 року по справі 712/12892/15-ц (номер рішення в ЄДРСР 64612041), що дія особливого періоду обмежена строками, вказаними в Указах Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, від 06.05.2014 року № 454/2014, від 21.07.2014 року № 607/2014, від 14.01.2015 року № 15. Тобто на думку суду особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Однак в подальшому Верховний Суд в своїй Постанові від 22.08.2018 року у справі № 641/3262/17 (номер рішення в ЄДРСР 76076996) та багатьох інших прийшов до висновків, що особливий період в Україні діє з 17.04.2014 року по цей час, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, оскільки цей указ Президент України не відміняв і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Таким чином, в зв’язку із судовою практикою, що сталася протягом більше п’яти років з 17.04.2014 року підприємства зобов’язані на строк від 12 місяців (у разі призову на строкову службу працівників з вищою освітою) до 5 років ( у разі укладення контракту особами офіцерського складу), зберігати робочі місця та платити працівникам середній заробіток. В зовнішньополітичній ситуації, яка склалася, неможливо спрогнозувати коли закінчиться особливий період в Україні. Таким чином, роботодавці в Україні на невизначений термін зобов’язані нести витрати передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

З 17.04.2014 року по 31 грудня 2015 року у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України була передбачена компенсація витрат працедавців на виплату середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу в особливий період (надалі - призвані в особливий період), у відповідності до порядку, затвердженого Постановою КМУ № 105 від 04.03.2015 року.

З 01 січня 2016 року ситуація докорінно змінилась. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VII, серед іншого були внесені зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України та зникла норма щодо компенсації з бюджету підприємствам виплат середнього заробітку працівникам, які призвані в особливий період (надалі – компенсації середнього заробітку, компенсація). Також зникла норма про те, що виплата таких компенсацій із бюджету проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.