Практика Верховного Суду із виконання судових рішень

В реаліях сьогодення кожен пересічний громадянин може зіткнутись з ситуацією, коли буде необхідно захищати свої права та інтереси, які гарантовані державою на законодавчому рівні. Зокрема, Конституцією України, яка є найвищим законом держави, гарантовано право кожному на належний судовий захист його прав і свобод у межах відповідних галузей матеріального та процесуального права в Україні.

Найбільш ефективним засобом регулювання виконання судового рішення вважається передбачений законом судовий контроль, який в нашій державі здійснюється в порядку, що визначений Цивільним та Господарським процесуальними кодексами, Кодексом адміністративного судочинства, а також Законом України "Про виконавче провадження".

Однак варто зазначити, що норми, якими вирішуються в судовому порядку конфліктні ситуації та спори між сторонами, зокрема, про відновлення права, яке було порушене, очевидно не мають суперечити таким основоположному принципу, як принцип рівності перед законом та судом, та, як наслідок, не обмежувати людей в праві на звернення до суду за належним захистом.

Вбачається, що діяльність в напрямку забезпечення виконання судових рішень визначена обов'язком держави, який реалізується через створення та подальший контроль діяльності виконавчої системи судових рішень, та ще й в такому форматі, щоб він був зрозумілим та доступним для кожного, на відновлення чиїх порушених прав та інтересів ухвалене рішення суду.

Слід також зауважити, що у 2016-му році змінами до Конституції, зокрема стосовно здійснення правосуддя, було започатковано низку свіжих підходів до механізму реалізації принципу, що передбачає обов'язковість виконання судового рішення. Згідно статті 129-1 Конституції України: «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд».

Аналізуючи дану норму, можна дійти висновку, що наразі в частині здійснення контролю за виконанням рішення зросли вимоги саме до суддів, які ці ж рішення ухвалюють, а отже фактично такий контроль став своєрідним видом реалізації судової влади в країні, окрім вже визначеного обов’язку здійснення правосуддя.

Вказана норма Конституції знайшла своє відображення у статті 13-й Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою контроль виконання судового рішення здійснює суд в межах наданих йому законом повноважень.

Також в контексті ретельного дослідження даного питання, варто зазначити, що в грудні 2017-го набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03-го жовтня 2017 року №2147-VIII. Метою даного закону є вдосконалення та врегулювання сфери судового контролю виконання судових рішень.

Зокрема, Господарський процесуальний кодекс містить декілька форм контролю вказаної сфери, найбільш ефективною та поширеною з яких являється розгляд скарг на рішення та на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, а саме державного виконавця чи іншу посадову особу органу, чи приватного виконавця.

Фактично аналогічно визначено і в Цивільному процесуальному кодексі, зокрема передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право у десятиденний строк з дня, коли дізналися або повинні були дізнатися про порушення їх прав або свобод звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їхні права чи свободи. Крім того пропущений з поважних причин строк для подання такої скарги може бути поновлено судом.

Особливо гостро питання ефективності виконання судового рішення постає під час вирішення саме адміністративними судами публічно-правових спорів, оскільки зазначені норми Основного Закону України окремо передбачають спеціальну відповідальність держави в особі визначених субʼєктів владних повноважень за виконання рішень судів всіх юрисдикцій, а також наділяють на сьогодні адміністративні суди додатковим процесуальними повноваженнями здійснювати судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах та розглядати заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень (відповідачем) на виконання рішення суду.