Одним із основних завдань Верховного суду є насамперед забезпечення сталості та єдності судової практики. У відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду «враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права» та «є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права» (ч.5-6 ст.13 Закону).
Що ж стосується аналізу правових висновків Верховного суду із кримінальних спорів, сформованих у відповідних Постановах, то ця тема є досить масштабною у плані охоплення великого обсягу сформованої практики роками.
Тому, з огляду на це, вважаю за доцільне, висвітлити актуальні правові позиції, викладені в Постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду, починаючи з початку 2024 року.
У зв’язку з військовою агресією рф проти України набули поширення вчинення таких кримінальних правопорушень як державна зрада (ст. 111 КК України) та колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України).
Так, місцевий суд у справі № 638/5446/22 визнав винуватою та засудив особу за ч. 5 ст. 111-1 КК України. Разом з тим, Постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 31.01.2024 залишено без змін рішення судів попередніх інстанції, зокрема, через показання свідків, які підтверджували саме добровільне за відсутності фізичного чи психічного примусу зайняття обвинуваченим посади в. о. керівника КП самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп'янського району Харківської області» у структурі окупаційної адміністрації держави-агресора, що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території м. Куп'янська Харківської області.
Крім того, Постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 22.01.2024 у справі № 953/406/23 було залишено без змін рішення судів попередніх інстанції, де місцевий суд визнав винуватою та засудив особу за ч. 7 ст. 111-1 КК України. У цій справі колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що дії засудженого, який перебував на посаді водія незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу і забезпечував його функціонування, правильно кваліфіковані за ч. 7 ст. 111-1 КК.
Аналогічний випадок, коли суд першої інстанції призначив покарання особі за ч. 7 ст. 111-1 КК України, з яким Перша судова палата ККС ВС погодилась (Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 08.02.2024 у справі № 161/12980/22), зокрема, з причин того, що окупація території Луганської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому засуджений, бувши громадянином України та випускником ВНЗ України, тобтоносієм вищої юридичної освіти, а відповідно і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, займаючи у незаконному правоохоронному органі посаду заступника прокурора, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, отже діяв з прямим умислом.
Крім цього, Постановою колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 13.03.2024 у справі № 953/3558/22 було залишено без змін рішення суду, відповідно до якого особа засуджена за ч. 2 ст. 111 КК України. Так, ККС констатував, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо. Таким чином, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Злочин, передбачений указаною статтею, є кримінальним правопорушенням з формальним складом, а отже доводи сторони захисту про те, що відсутність наслідків у виді смерті будь-яких осіб зумовлюють відсутність складу вказаного злочину, безпідставні.
Аналогічний склад кримінального правопорушення містять дії засудженої працівниці «Укрпошти», яка в умовах воєнного стану за допомогою месенджера «Telegram» передавала представникам держави-агресора, відомості щодо місцезнаходження військової техніки, особового складу ЗСУ, а також про їх переміщення, повідомляла напрямки розташування населених пунктів та відстань між ними, указувала місця влучань артилерійських та авіаційних боєприпасів, випущених збройними силами рф, що давало змогу здійснювати координацію військовослужбовцями держави агресора свого вогню, надавала відомості щодо пунктів видачі гуманітарної допомоги мешканцям і всіляко проявляла вподобання й підтримувала злочинні дії армії рф. Постановою колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 09.04.2024 у справі № 639/1528/22 залишено без змін рішення суду, яким засуджено працівницю «Укрпошти» за ч. 2 ст. 111 КК України.
Таким чином, вищезазначені злочини є перш за все такими, що заподіюють шкоду національній безпеці України, навіть у разі відсутності такого наслідку як смерть особи, водночас, судова практика відносно таких кримінальних правопорушень набуває поширення, а Верховний суд, як правило, залишає без змін вироки, винесені у суді першої інстанції.
Аналізуючи практику Верховного суду, не можна оминути і злочини проти життя та здоров’я особи.
Блог