«Практична» інструкція крадіжки дітей. Одна зі стадій відпрацювання «закону Верещук».

У минулих публікаціях розглядалася та аналізувалась правова база у випадках незаконного переміщення дітей. (Посилання).

Зараз розглянемо конкретний випадок, як відбувалося і досі відбувається відпрацювання викрадення на практиці. Бездіяльність поліції та інших державних структур. Сприяння виключно викрадачам та правопорушникам. На рівні закону.

Конкретна ситуація з конкретними дійовими особами. І, навіть, не має значення на території активних бойових дій чи ні. У цьому випадку, це центр Києва, Печерський район. Тобто, Печерський райвідділ поліції. Той самий райвідділ, де «не розуміють мов», де заявники - «дебіли», де стверджують, що ніяка іноземна допомога та підтримка Україні не потрібна і лише заважає, та інші перли.

Загалом все як є, від першої особи. Чітко, поетапно, без «води».

РОЗДІЛ 1. Безпосереднє викрадення дитини.

Крок 1. Вибір дитини.

У першу чергу вибирається дитина що сподобалася, або підходить під конкретні критерії. Позначається той чи інший «замовник». В даному випадку – це далеко не законослухняна мати (що ще більше ускладнює ситуацію з правової точки зору).

Спочатку викликана поліція ще намагається діяти законно. Це ще не зовсім «своя» поліція і не одразу орієнтуються у ситуації. Однак до незаконних дій вже готові.

Крок 2. Домовленість із поліцією.

«Замовника/цу» довозять до райвідділу, де вона «домовляється» з тією чи іншою особою в ювенальній превенції, або ще з ким. Начальником ювенальної превенції Печерського райвідділу, до речі, є Володимир Дем'яненко.