Позов іншого з подружжя, як спосіб виведення майна з-під обтяження!

В реаліях сьогодення, а також дисбалансу діючого законодавства в якому один нормативно – правовий акт змінює інший, боржники відчувають себе, як риба у воді і постійно шукають правові колізії законодавства, які допоможуть їм вийти «сухими з води».

Наведу реальний приклад того, як боржник, користуючись правовою необізнаністю свого опонента, «майже вирішив» питання щодо уникнення відповідальності за своїм грошовим зобов’язанням.

Обставини справи: Між учасниками відносин укладається договір позики, в рамках якого, стягувач передає боржнику відповідну грошову суму. По закону жанру борг ніхто не повертає, отже стягувач вимушений звернутися до суду … і в рамках забезпечення зобов’язань, по заяві стягувача, суд накладає арешт на майно боржника.

Одночасно з цим, але окремо від зазначеного вище, від дружини боржника до останнього подається «робочий» позов про поділ спільного майна подружжя, шляхом виділення їй у натурі всього майна зі сплатою чоловіку компенсації 1/2 частини вартості майна (як правило оціненого по мінімально можливим цінам).

Надалі, маємо можливість спостерігати дуже цікаву історію. Суд задовольняє позовні вимоги дружини, визнає за неї право власності на все рухоме нерухоме майно, яке набуто у шлюбі, а чоловіку присуджує «компенсацію», яка є цілком сміхотворною.

В той же час, як в казці «3 – ри роки» йде судовий процес про стягнення заборгованості за договором позики…і нарешті судове рішення…але надалі …апеляційне провадження … касація … виконавче провадження, а пройшло вже років сім і з боржника вже нічого взяти…

Але наш герой (стягувач) не здається подає апеляційну скаргу на рішення по «сімейному спору» з проханням поновити строки на апеляційне оскарження…і ось диво апеляція їх поновлює, але закриває провадження на підставі ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (ні суб’єкт звернення), він в касацію …але там теж саме…він в Верховний суд України за переглядом… і ось диво – справа передається в апеляцію на новий розгляд.

ВСУ у постанові від 17.02.2016 року по цій справі за № 6-76цс16 чітко вказує, що відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково і за змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Отже, на мою думку, нерозторопна «Феміда» не побачила порушення прав Стягувача… і заставила останнього пройти всі круги «судового оскарження»… а в цей час постає питання…кому сьогодні належить «спірне» майно боржника? Можливо воно перепродане, а можливо в іпотеці у банку?

Сподіваюсь, що продовження буде…