Повноваження прокурора у земельних справах

Питання меж повноважень прокуратури в цивільних чи господарських проваджень особливо, де предметом спору є земля, вже давно є дискусійним та неоднозначним.

На даний час, в судах перебувають численні справи за позовами прокуратури, однак в розрізі даної статті акцент буде зроблено саме на справах, де є вимоги визнати незаконним рішення про передання земельної ділянки без торгів, визнання відповідно договору недійсним та повернення земельної ділянки комунальної власності. Саме такий вибір здійснення аналізу зумовлений якраз необхідністю відслідкувати чи дійсно в таких справах має місце інтерес держави.

Розпочати слід з того, що 03.12.2025 року Конституційний Суд України прийняв рішення №6-р(II)/2025, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 року №6-р(II)/2025:

«…4.2. Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Унаслідок унесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що «стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження „у виключних випадках і в порядку, що визначені законом“ <…>. Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов’язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов’язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання» (перше, третє, четверте речення абзацу дев’ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини)….

7.3. На думку Конституційного Суду України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб’єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб’єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави.

Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах…»

Отже, Конституційний Суд України вже констатував той факт, що відсутність чітких меж повноважень прокуратури за межами сфери кримінального провадження створює механізм впливу на інших суб’єктів владних повноважень та несе ризик «свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов’язань», що власне і зумовило визнання неконституційним окремих приписів ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».