Із прийняттям у 2012 році Кримінального процесуального кодексу України (далі як КПК України) в новій редакції, незважаючи на численні зміни, які були внесені при подальшому його практичному застосуванні, останній містить у собі безліч дефектів.
Деякі науковці до таких дефектів відносять дефекти нормативного регулювання системно-структурного (прогалини, колізії, зайве дублювання, нераціональне розміщення норм тощо) та логіко-лінгвістичного (дефекти термінології, та понятійно-категоріального апарату; невідповідність між мовною конструкцією і змістовним наповненням, яке законодавець намагався вкласти в норму, тощо) характеру.
Однією із таких проблем, яка є наслідком вище вказаних дефектів, є відсутність чіткого та однозначного розуміння поняття інституту повідомлення про підозру. Така неоднозначність усвідомлення сутності норм права призводить до варіативності їх тлумачення як судом, так і сторонами обвинувачення та захисту. Реалізація сторонами наданих процесуальних прав та виконання покладених процесуальних обов’язків через призму власного розуміння норми права позбавляє останніх прийти до єдиної понятійної та правозастосовної думки.
Множинне понятійне розуміння з позиції відповідної процесуальної сторони призводить до неоднозначності практичної реалізації процесуальних норм. Разом із тим, як зазначають деякі практики науковці, зовнішнім проявом такої реалізації є зволікання з прийняттям відповідного процесуального рішення.
Наслідком же такої неоднозначності та зволікання стає грубе порушення основоположних, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположним прав, Конституційних та законних прав людини та громадянина України на захист в кримінальному провадженні.
Поняття повідомлення про підозру, порядку процесуального повідомлення про підозру та його вдосконалення, процесуального статусу особи, якій вручено підозру та забезпечення конституційних прав особи в момент повідомлення про підозру було предметом дослідження багатьох науковців. Вказані питання розглядали та досліджували Гончаренко В.Г., Гончаренко С.В., Капліна О., Костенко О., Янович Ю.В., Фоміна Т.Г., Кальчова О.М., Никоненко М.Я., Воротинцев Є. та багато інших.
Предметом даної роботи є окреслення наявних дефектів в понятті інституту повідомлення про підозру в контексті його практичної реалізації. Дослідження таких дефектів проходитиме через аналіз поняття підозри, критеріїв такої підозри, співставлення поняття підозри із суб’єктом злочину, а точніше, спеціальним суб’єктом злочину, як елементом складу злочину. Проведене дослідження направлено саме на встановлення шляхів усунення окреслених дефектів шляхом висунення потенційних пропозицій.
Діючий КПК України не дає чіткого визначення повідомлення про підозру як поняття або процесуального документа, в той час як для даного процесуально-правового інституту законодавець виділив окрему главу – Глава 22 Повідомлення про підозру, яка у має у своєму складі статті 276-279.
Загалом «підозра», виходячи із семантики слів «повідомляти» - «сповіщати», «здійснити» згідно тлумачного словника української мови та логіко-лінгвістичного характеру норм КПК України, - це обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Вдаватись до детального лінгвістичного тлумачення слова «підозра» в даній роботі автор не бачить такої необхідності, тому даний момент залишимо для дослідження лінгвістам та філологам.
Як документ, повідомлення про підозру вважається особливим видом процесуального повідомлення у кримінальному провадженні як процесуальний документ, який є результатом інтелектуальної діяльності спеціально уповноважених осіб (слідчого, прокурора) з оцінки доказів на предмет їх відповідності та допустимості, та може спричинити юридичні наслідки для учасників провадження у разі дотримання вимоги щодо строків, процедури та суб’єктного складу осіб, які здійснюють його вручення.
Виходячи із закріпленого у КПК України підході до обвинувачення, функція обвинувачення починає реалізовуватись саме з моменту повідомлення особі про підозру. А оскільки обсяг процесуальних прав («можливостей») у підозрюваного (особи, якій вручено повідомлення про підозру – стаття 42 КПК України) значно більший, ніж у інших учасників кримінального провадження, відповідно момент повідомлення особі про підозру можна сміло визначати як початок змагального процесу.
Блог