ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Яреми А.Г., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_20 до Одеської міської ради (далі - Міськрада), треті особи на стороні відповідача - управління земельних ресурсів Міськради, ОСОБА_21, ОСОБА_22, про скасування рішення Міськради,
встановила:
У грудні 2010 року ОСОБА_20 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення Міськради від 31 жовтня 2000 року № 1793-ХХІІІ «Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0960 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_23; земельної ділянки площею 0,0587 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_24; земельної ділянки площею 0,0943 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_22, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» (далі - Спірне рішення) в частині передачі у приватну власність ОСОБА_25 (батьку ОСОБА_22) земельної ділянки площею 0,0943 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
На обґрунтування позову послалася на те, що Спірним рішенням порушено її право користування земельною ділянкою.
Суди встановили, що на підставі свідоцтва про приватну власність на домоволодіння від 1 липня 1974 року ОСОБА_25 та ОСОБА_26 на праві власності у рівних частинах належали 3/10 частини домоволодіння на
АДРЕСА_1.
Після смерті ОСОБА_26 її дочка, позивач у справі, отримала свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 3/20 частини домоволодіння на АДРЕСА_1.
Загалом домоволодіння складається з трьох житлових будинків та господарських споруд і розташовується на ділянці 3545 кв. м.
У подальшому ОСОБА_25 звернувся до Міськради із заявою про безоплатну передачу йому у власність земельної ділянки на
АДРЕСА_1, загальною площею 943 кв. м.
Спірним рішенням передано у приватну власність ОСОБА_25 земельну ділянку площею 0,0943 га за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Вважаючи Спірне рішення незаконним, позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.
Київський районний суд міста Одеси постановою від 26 жовтня
2011 року позов задовольнив. Рішення обґрунтував тим, що надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_25 порушує права та інтереси позивача в частині права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного їй на праві власності домоволодіння.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від
19 грудня 2013 року рішення окружного суду скасував і постановив нове - про відмову в задоволенні позову. Своє рішення обґрунтував тим, що оскільки відновити становище, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення, неможливо у зв'язку з набуттям права власності на спірну земельну ділянку іншою особою, то підстав для скасування Спірного рішення немає.
Із наведеним обґрунтуванням не погодився Вищий адміністративний суд України й своєю ухвалою від 11 листопада 2015 року рішення суду апеляційної інстанції скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України
ОСОБА_21 просить з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК) у подібних правовідносинах скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2015 року та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.
Як на приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ОСОБА_21 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року (справа № 6-10544св14), у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що визнання недійсним рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування тягне визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
У постанові Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року (справа № 926/584/14), теж наданій для порівняння, йдеться про те, що оскільки позивач не довів свого права на спірну земельну ділянку, таке право не може вважатися порушеним внаслідок прийняття рішення виконавчим комітетом міської ради та видачі на його підставі державному підприємству державного акта на право постійного користування землею.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справі, що розглядається, суди всіх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
Сервисы для юристов