ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення грошової компенсації,
в с т а н о в и л а:
У травні 2013 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за неотримане речове майно, належне йому за нормами забезпечення під час проходження дійсної військової служби, в сумі 8149 грн 30 коп.
На обґрунтування позову ОСОБА_11 послався на те, що він проходив військову службу на посаді начальника управління правового забезпечення - помічника командувача сил підтримки Збройних Сил України з правової роботи, з якої наказом Міністра оборони України від 24 березня 2011 року № 287 його звільнено з військової служби в запас за пунктом "б" частини шостої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу" (за станом здоров'я). При звільненні зі служби грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідач не виплатив.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 21 січня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.
Приймаючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що положення пункту 2 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII), на позивача не розповсюджуються, оскільки регулює порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, які були звільнені зі служби.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_11 посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 9-1 Закону № 2011-XII та Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (далі - Положення,) просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року та прийняти нове рішення.
На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 15 червня, 11 жовтня, 14 грудня 2012 року та 30 травня 2013 року (справи №№ К/9991/32389/11, К/9991/48484/12, К-50806/09, К/9991/63377/11 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах. Задовольняючи позовні вимоги у справах, рішення у яких додані на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції виходив із того, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку, за бажанням можуть отримати речове майно, яке не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього, за цінами на день підписання наказу про звільнення на підставі Положення.
Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що на момент звернення ОСОБА_11 щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13).
Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.
Згідно з частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись, підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький
Сервисы для юристов