ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2014 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати управління ПФУ здійснити йому перерахунок і виплату державної пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників за три календарні роки, які передують року призначення пенсії, тобто за 2010, 2011 та 2012 роки, що передбачено статтею 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), починаючи з часу звернення з заявою про призначення пенсії та в подальшому.
Самарський районний суд міста Дніпропетровська постановою від 26 лютого 2014 року позов ОСОБА_11 задовольнив: визнав протиправними дії управління ПФУ щодо призначення пенсії та зобов'язав здійснити з 11 липня 2013 року розрахунок та виплату пенсії позивачу виходячи із показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення пенсії, із урахуванням раніше виплаченої пенсії. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій управління ПФУ, оскільки позивач не надав свою згоду на врахування заробітної плати із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, як це передбачено статтею 45 Закону № 1058-ІV, а тому відповідач неправомірно застосував показник заробітної плати за 2007 рік.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 жовтня 2014 року апеляційну скаргу управління ПФУ задовольнив: постанову суду першої інстанції скасував, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 відмовив. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до положення частини другої статті 40 Закону № 1058-ІV показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, є незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії. Крім того, суд визнав неспроможними доводи ОСОБА_11 про те, що він відмовився від призначеної пенсії за вислугу років, подавши заяву про призначення йому пенсії за віком, оскільки Законом № 1058-ІV не передбачено можливість відмови пенсіонера від призначеної пенсії.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 жовтня 2014 року відмовив ОСОБА_11 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду від 7 жовтня 2014 року, погодившись із його висновком про правильність застосування показника заробітної плати за 2007 рік. При цьому Вищий адміністративний суд України послався на пункт 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вказавши в ухвалі, що касаційна скарга ОСОБА_11 є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_11 просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції.
На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення позивач послався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 40, 42, 45 Закону № 1058-IV, надавши копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2013 року (справа № К/800/38624/13), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_11 про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що з 17 вересня 1993 року ОСОБА_11 отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Досягнувши пенсійного віку, 11 липня 2013 року позивач звернувся до управління ПФУ про призначення іншого виду пенсії, яка передбачена Законом № 1058-ІV.
Управління ПФУ, провівши переведення на інший вид пенсії та перерахунок розміру пенсії, застосувало показник заробітної плати за 2007 рік, який було враховано при призначенні попереднього виду пенсії - пенсії за вислугу років.
З таким рішенням погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, ухваливши постанову від 7 жовтня 2014 року.
У свою чергу, суд касаційної інстанції відмовив ОСОБА_11 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на зазначену постанову апеляційного суду, погодившись із його висновком.
Натомість у доданому до заяви рішенні на порівняння суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах дійшов висновку, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.
Верховний Суд України, вирішуючи питання про неоднакове застосування норм Закону № 1058-ІV, виходить із такого.
Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-ІV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Сервисы для юристов