ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., −
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконними нормативно-правових актів і зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:
- визнати незаконними нормативно-правові акти, їх окремі статті і пункти, а саме: статті 3, 25, 49, 50, 75, 76, 79, 80, 82, 83 Сімейного кодексу України; статті 27, 201 Цивільного процесуального кодексу України; пункт 2 статті 40 Кодексу законів про працю України; закони України від: 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік», 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'зкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; постанову Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям»; статті 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС); нормативно-правові акти щодо відшкодування моральної шкоди;
- зобов'язати Верховну Раду України привести зазначені норми законів у відповідність між собою та до інших норм права.
На обґрунтування позову зазначила, що наведені нормативні акти містять суперечності в собі та колізії з іншими законами та Конституцією України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2014 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС. У заяві просить задовольнити її позовні вимоги або, за наявності підстав, внести до Конституційного Суду України подання щодо відповідності окремих нормативно-правових актів Конституції України.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Положення статей 104-109 КАС регулюють питання форми і змісту позовної заяви, права й обов'язки учасників цього етапу судового провадження, визначають повноваження суду, встановлюють види судових рішень, підстави та умови їх постановлення. Призначення цього етапу полягає в забезпеченні своєчасного й оперативного розгляду звернення особи до суду з метою захисту порушених її прав, свобод чи інтересів. На ньому вирішуються питання, пов'язані з можливістю відкриття судового провадження та організацією його здійснення. При цьому на зазначеному рівні не вирішуються питання, які стосуються змісту (суті) позову.
Так, статтею 109 КАС передбачені обставини, за наявності яких постановляється ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Зокрема, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є така, що набрала законної сили, ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
Вищий адміністративний суд України, відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження, виходив із того, що у цьому спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є ухвала суду про відмову у відкриті провадження в адміністративній справі, яка набрала законної сили.
Як видно з матеріалів справи, позов ОСОБА_1, щодо якого була постановлена ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2013 року, був заявлений до Верховної Ради України про той же предмет і з тих же підстав, що і позов, який заявлений у справі, що розглядається.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2014 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький В.Л. Маринченко
Сервисы для юристов