ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба) і Південної митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Південна митниця Міністерства доходів і зборів України; далі - Митниця) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і виплату заборгованої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Держмитслужби від 23 березня 2011 року № 508-к в частині його звільнення з посади інспектора відділу митного оформлення (далі - ВМО) № 1 митного поста «Іллічівськ» Митниці;
- зобов'язати Держмитслужбу поновити його на посаді;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що звільнення його за порушення Присяги державного службовця (далі - Присяга) відбулося з порушенням вимог Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 року № 97, та Дисциплінарного статуту митної служби України, затвердженого Законом України від 6 вересня 2005 року № 2805-IV (далі - Статут) - без проведення службового розслідування.
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 12 травня 1999 року проходив державну службу у митних органах і прийняв Присягу, 20 жовтня 2010 року був переведений на посаду інспектора ВМО № 1 митного поста «Іллічівськ» Митниці.
Наказом Держмитслужби від 23 березня 2011 року № 508-к за порушення Присяги відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII) припинено перебування ОСОБА_1 на державній службі в митних органах з 23 березня 2011 року.
Зазначений наказ було прийнято за результатами перевірки правильності митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються на адресу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. У ході перевірки встановлено порушення ОСОБА_1 вимог статей 40, 41, 55, 73, 88 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК), пунктів 2.6, 2.9 Порядку проведення ідентифікаційного огляду товарів та інших предметів, затвердженого наказом Держмитслужби від 1 квітня 2002 року № 174, Технологічної схеми здійснення митного контролю при проведенні ідентифікаційного огляду товарів декларантом в зоні діяльності Митниці, затвердженої наказом Митниці від 2 липня 2008 року № 255, пункту 27 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Держмитслужби від 20 квітня 2005 року № 314 та положень посадової інструкції.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 квітня 2014 року залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2011 року про задоволення позовних вимог.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця зазначає, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 квітня 2014 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява Митниці не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що у справі, копію ухвали суду касаційної інстанції в якій від 11 жовтня 2012 року (№ К/9991/50805/12) додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ.
Також долучені ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2012 року (№ К/9991/49677/12) та ухвала Верховного Суду України від 24 лютого 2005 року (№ 6-11750во04), на які Митниця посилається на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права. Проте Вищий адміністративний суд України, вирішуючи питання про допуск цієї справи до розгляду Верховним Судом України, зазначив в ухвалі, що цими рішенням скасовано рішення судів попередніх інстанцій, справи направлено на новий розгляд, що виключає можливість формулювання судом касаційної інстанції остаточної правової позиції у справі.
Аналіз ухвали суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його ухвали від 4 жовтня 2007 року, копію якої також надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права, оскільки в доданій ухвалі йдеться про те, що Закон № 3723-ХІІ не містить обмежень щодо неможливості звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
У справі, ухвалу суду касаційної інстанції в якій від 11 жовтня 2012 року (№ К/9991/50805/12) надано для порівняння, цей суд дійшов висновку, що умисне несумлінне виконання особою своїх службових обов'язків є не дисциплінарним порушенням, а наслідком невідповідності займаній посаді за моральними та діловими якостями державного службовця як суб'єкта зі спеціальним статусом, тобто порушенням Присяги. За таких обставин звільнення державного службовця є не видом застосування до нього дисциплінарного стягнення, а припиненням державної служби у зв'язку із порушенням ним Присяги, що становить самостійну підставу, встановлену Законом № 3723-ХІІ.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, виходив із того, що припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення з митного органу за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Суд дійшов висновку, що звільнення державного службовця з підстави порушення ним Присяги не виключає обов'язку Держмитслужби дотримуватись процедури звільнення, передбаченої для посадових осіб митних органів нормами Статуту як спеціального закону та Інструкції про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України, затвердженої наказом Держмитслужби від 13 серпня 2010 року № 918 (далі - Інструкція).
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 413 МК посадові особи митної служби України, вперше прийняті на службу до митних органів, приймають Присягу.
Сервисы для юристов