П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватної фірми «ВіКа» (далі - ПФ «ВіКа») до державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі - ДПІ) та Державної податкової адміністрації у Харківській області (далі - ДПА) про визнання недійсним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року ПФ «ВіКа» звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним та скасувати рішення ДПІ від 18 листопада 2009 року № 0005202350 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (далі - оскаржуване рішення) у розмірі 15 010 грн.
На обґрунтування позову ПФ «ВіКа» послалася на те, що невідображення надходжень готівки в національній валюті у касовій книзі не є доказом неоприбуткування готівки платником податків. Крім того, за незаповнення касової книги відповідно до Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 436/95) штрафні санкції не передбачені.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 16 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2013 року, позов задовольнив: визнав недійсним та скасував оскаржуване рішення.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Головне управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області (правонаступник ДПА) звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції глав 2, 3, 4 Положення. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2013 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2010 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування заяви додало копії постанов Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2012 року (справа
№ К-48315/09) та 11 лютого 2014 року (справа № К-36195/10), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач дотримав порядок ведення касових операцій, передбачений Положенням, оскільки сума виручки 3002 грн відображена у податковому та бухгалтерському обліку позивача, адже проведення зазначеної суми через РРО, зазначення її у фіскальній пам'яті РРО, відображення на роздрукованих та збережених фіскальних звітах робить неможливим ухилення позивача від сплати податків. Таким чином, висновки відповідача не відповідають обставинам справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Водначас у судових рішеннях, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, касаційний суд дійшов висновку про правомірність рішення податкової інспекції щодо застосування штрафних санкцій, оскільки надходження готівки від покупця з фіксуванням її через РРО і видачею чека є оприбуткуванням готівки в касу, а здача виторгу, зафіксованого РРО, до каси підприємства є оприбуткуванням готівки в касі підприємства. Виручка, зафіксована через РРО, може бути видана на господарські потреби тільки після того, як у РРО відображено операцію «службова видача». Однак при цьому така сума готівки має бути спочатку оприбуткована до каси шляхом виписування прибуткового касового ордеру, корінець якого додається до КОРО, а після цього видатковим касовим ордером ці кошти можуть видаватися на господарські потреби.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців В.Л. МаринченкоМ.Б. Гусак О.Б. ПрокопенкоО.А. Коротких О.О. Терлецький О.В. Кривенда
Сервисы для юристов