П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників:
Президента України - Гуцала Д.С.,
ОСОБА_1 - ОСОБА_2, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
24 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Президента України, Міністерства оборони України (далі - Міноборони), у якому, посилаючись на порушення відповідачами вимог законодавства стосовно проходження публічної (військової) служби, просив визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невиданння указу про його звільнення та зобов'язання видати такий указ. Крім того, просив визнати протиправною бездіяльність Міноборони щодо невиплати належних йому матеріальної допомоги, грошового забезпечення, непризначення пенсії та вимагав покласти на структурні підрозділи Міноборони обов'язок здійснити відповідні нарахування та виплати.
У процесі розгляду справи суд роз'єднав вимоги ОСОБА_1 до Міноборони та вимоги до Президента України, а адміністративну справу за першим позовом передав за предметною підсудністю до окружного адміністративного суду міста Києва.
Уточнивши позовні вимоги, представники позивача просили суд визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо: невидання указу про звільнення позивача з військової служби у запас за станом здоров'я; невидання указу про звільнення позивача з військової служби у порядку статті 14 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII); невидання указу про звільнення позивача з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів; неповідомлення позивача про результати розгляду двох подань Міністра оборони України про звільнення позивача з військової служби; непризначення позивача на посаду та незаконного зарахування в розпорядження посадової особи; нездійснення контролю за діяльністю Міноборони щодо проходження та звільнення позивача з військової служби. Крім того, просили покласти на Президента України обов'язок видати указ про звільнення позивача з військової служби у запас за станом здоров'я, або за скороченням штату, або у зв'язку з проведенням організаційних заходів.
Станом на 28 лютого 2014 року ОСОБА_1 у званні адмірала (присвоєне Указом Президента України від 24 серпня 2013 року № 453/2013) обіймав посаду начальника Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генштаб) як військовослужбовець, з яким укладено контракт про проходження військової служби. Строк дії контракту - з 18 лютого 2014 року по 21 серпня 2022 року.
У день звільнення з попередньої посади наказом Міністра оборони України № 89 позивач визначений військовослужбовцем, що перебуває у його розпорядженні із залишенням на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу.
28 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до в.о. Міністра оборони України щодо направлення до Військово-морського клінічного центру Кримського регіону для проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Рішенням в.о. Міністра оборони України від 2 березня 2014 року № 2263/з та начальника Генштабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 3 березня 2014 року № 371/нв позивачу оформлене направлення від 4 березня 2014 року № 300/3/83 до вказаного лікувального закладу (акт службового розслідування).
Центральна ВЛК Міноборони затвердила постанову ВЛК Військово-морського клінічного центру Кримського регіону з висновком про обмежену придатність ОСОБА_1 до військової служи на підставі статей 39б, 42б графи ІІІ Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до служби у Збройних Силах України (свідоцтво № 261).
18 березня 2014 року Міноборони зареєструвало рапорт ОСОБА_1 на ім'я в.о. Міністра оборони України про звільнення з військової служби в запас за станом здоров'я. Дата підписання рапорту ОСОБА_1 не зазначена.
Разом із тим 17 березня 2014 року, тобто в день затвердження постанови про визнання ОСОБА_1 обмежено придатним до військової служи, начальник Генштабу звернувся до Міністра оборони України з поданням про задоволення рапорту позивача.
Погодивши подання, в.о. Міністра оборони України 19 березня 2014 року подав в. о. Президента України документи щодо звільнення адмірала ОСОБА_1
28 березня 2014 року Адміністрація Президента України повідомила про відмову в реалізації подання з посиланням на неможливість звільнення в запас військовослужбовців у період проведення часткової мобілізації.
2 квітня 2014 року ті ж рапорт та подання повторно надіслані в.о. Президента України.
5 червня 2014 року матеріали про звільнення позивача з військової служби повернуті до Міноборони. Підстави для повернення у листі Адміністрації не зазначені, а зі змісту внутрішнього листування Адміністрації Президента України вбачається аналогічне мотивування.
Вищий адміністративний суд України постановою від 16 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Цей суд дійшов висновку, зокрема, про те, що на час першого направлення матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у Міноборони не було правових підстав для ініціювання подання, а Президент України, відмовивши у його реалізації, діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
На час другого подання матеріалів щодо звільнення позивач не набув права на звільнення, оскільки він визнаний лише обмежено придатним до військової служби.
Також цей суд дійшов висновку, що у п'ятиденний проміжок між періодами проведення мобілізації (між першою та другою хвилями мобілізації з 2 по 6 травня 2014 року) стан особливого періоду не припинявся. Законодавчі обмеження щодо звільнення військовослужбовців пов'язані, у першу чергу, з особливим станом і лише у другу - з мобілізацією як його складовою частиною.
Крім того, колегія суддів зазначила, що в ситуації, яка склалася, у Президента України не було обов'язку відстежувати періоди, у які можна, а у які заборонено звільнення конкретного військовослужбовця.
Сервисы для юристов