ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенди О.В.,
суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Чернігові (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - ГУ юстиції) про визнання дій протиправними, скасування постанови,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції (далі - Держвиконавець) щодо винесення постанови про накладення штрафу від 11 липня 2014 року ВП № 32239108, скасувати вказану постанову.
На обґрунтування позову зазначило, що при винесенні постанови Держвиконавець не з'ясував усіх обставин справи та безпідставно застосував штраф. Нарахована сума була включена у додаткові списки на виплату у грудні 2011 року, але на час звернення із позовом залишалася невиплаченою до отримання необхідного фінансування з Державного бюджету України.
Суди встановили, що управління ПФУ 4 травня 2012 року отримало постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 27 вересня 2011 року щодо зобов'язання управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної (основної) пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 23 червня по 31 грудня 2010 року.
12 червня 2013 року Держвиконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-304/11.
Новозаводський районний суд міста Чернігова постановою від 19 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, зазначену постанову про закінчення виконавчого провадження визнав незаконною.
Держвиконавець постановою від 6 травня 2014 року відновив виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-а-304/11.
21 травня 2014 року управління ПФУ надіслало на адресу ГУ юстиції лист № 8977/06 щодо виконання рішення суду, у якому зазначило, що ОСОБА_1 на підставі судового рішення за період з 23 червня по 31 грудня 2010 року нарахована доплата в сумі 22 403 грн 61 коп. Також управління ПФУ повідомило, що не отримало ці кошти з бюджету ПФУ, у зв'язку з чим не має можливості виплатити їх стягувачу.
11 липня 2014 року Держвиконавець виніс постанову про накладення на управління ПФУ штрафу в сумі 680 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.
Новозаводський районний суд міста Чернігова постановою від 14 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 листопада 2014 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, управління ПФУ зазначає, що в доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статтей 75, 89 Закону № 606-XIV. Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява управління ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.
У наданій для порівняння постанові Вищий адміністративний суд України виходив із того, що невиконання судового рішення органом ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Натомість у справі, що розгядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що суб'єкт владних повноважень не може посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення Закону № 606-XIV.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Згідно із частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Суд першої інстанції встановив, що управління ПФУ на виконання постанови старшого державного виконавця управління ДВС частково виконало рішення суду, провівши відповідні нарахування ОСОБА_1, але виплату коштів не здійснило, посилаючись на відсутність фінансування з Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.
Сервисы для юристов