Постанова ВСУ від 29.06.2016 року у справі №6-855цс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання дій неправомірними за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору дарування від 13 червня 2002 року він є власником гаража НОМЕР_1 у Товаристві власників гаражів № 2, який розташований за адресою: м. Вінниця, Сабарівське шосе, 1а. Позивач зазначає, що уповноважені Товариства власників гаражів № 2 не мають повноважень, підкріплених довіреностями, а визначений у пункті 5.5 статуту товариства спосіб про обрання правлінням товариства в наявному порядку уповноважених по одному від кожного з десяти його членів та затвердження ним поіменного списку уповноважених строком на 5 років усуває власників гаражів від управління товариством. Крім того, Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 21 лютого 2013 року скасував рішення зборів товариства від 6 квітня 2002 року, статут товариства в редакції від 14 січня 2004 року і склад уповноважених, затверджений списком від 9 грудня 2006 року, визнав відсутність правомочності в органах управління товариства з 6 квітня 2002 року.

Посилаючись на те, що діяльність товариства перебуває за межами законності, порушує публічний порядок, а також на те, що судове рішення про скасування рішення, статуту товариства й складу уповноважених не виконане, ОСОБА_7 просив визнати неправомірними дії товариства.

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 31 серпня 2015 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_7

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 28 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року визнав неподаною та повернув заявнику.

Вінницькій міський суд Вінницької області ухвалою від 15 жовтня 2015 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_7 про роз'яснення рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 26 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року залишив без руху й надав строк усунути недоліки скарги, а саме сплатити судовий збір.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 5 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року визнав неподаною та повернув заявнику.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 січня 2016 року звільнив ОСОБА_7 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 листопада 2015 року.

У квітні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_7 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 8, 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_7 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням, виданим 21 листопада 2001 року управлінням соціального захисту населення Ленінської районної ради м. Вінниці (а.с. 7, 88, 114).

Вказане посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.

Звільняючи ОСОБА_7 від сплати судового збору та відмовляючи у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 листопада 2015 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що оскільки ОСОБА_7 є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, то на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» його звільнено від сплати судового збору. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, установивши, що ОСОБА_7 є інвалідом війни третьої групи, на підставі частини першої статті 121, частини другої статті 297 ЦПК України повернув заявнику апеляційну скаргу за відсутністю у нього пільг щодо сплати судового збору у спірних правовідносинах, оскільки спір виник не з приводу захисту прав ОСОБА_7 як інваліда війни, що є підставою звільнення від сплати судових витрат на підставі частини другої статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

ОСОБА_7 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судового рішення у цій справі.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року.

В ухвалі від 29 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що ОСОБА_7 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, тому він відноситься до осіб, прирівняних до інвалідів Великої Вітчизняної війни у встановленому законодавством порядку, унаслідок чого на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.