ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - управління ПФУ) про визнання відмови перерахувати пенсію протиправною та зобов'язання перерахувати пенсію,
в с т а н о в и л а:
У червні 2014 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії щодо призначення та виплати йому пенсії починаючи з 1 квітня 2011 року виходячи із розміру грошового забезпечення за останній місяць служби за займаною штатною посадою перед звільненням - березень 2011 року - з урахуванням фактично виплаченої премії у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення і провести доплату різниці між фактично отриманим та перерахованим розміром пенсійних виплат.
Також просив: визнати протиправними дії управління ПФУ щодо припинення виплати позивачу пенсії з 19 червня 2011 року у належному розмірі згідно із частиною третьою статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) в редакції Закону України від 4 квітня 2006 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон № 3591-IV) та постановою Київського апеляційного адміністративного суду
від 24 квітня 2014 року у справі № 2а-5199/11; зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії щодо призначення ОСОБА_10 пенсії з 19 червня 2011 року у належному розмірі згідно із частиною третьою статті 43 Закону № 2262-ХІІ та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі № 2а-5199/11 з 1 квітня 2014 року довічно виходячи із розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим званням, проценти, надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії у розмірах, встановлених законодавством, провести доплату різниці між фактично отриманим та перерахованим розміром пенсійних виплат; зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії щодо призначення та виплати ОСОБА_10 пенсії починаючи з 1 квітня 2011 року довічно виходячи із розміру грошового забезпечення за останній місяць служби за займаною штатною посадою перед звільненням - березень 2011 року - з урахуванням фактично виплаченої премії у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення та провести доплату різниці між фактично отриманим та перерахованим розміром пенсійних виплат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені виплати мають бути включені при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 7 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправними дії управління ПФУ щодо нарахування ОСОБА_10 пенсії виходячи з грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, військового звання, відсоткової надбавки за вислугу років, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням за період з 19 червня по 22 липня 2011 року; зобов'язав управління ПФУ вчинити відповідні дії щодо призначення та виплати ОСОБА_10 пенсії за період з 19 червня по 22 липня 2011 року виходячи із розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим званням, проценти, надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії у розмірах, встановлених законодавством, відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ в редакції від 4 квітня 2006 року. В іншій частині позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 лютого 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10
Не погоджуючись із цією ухвалою касаційного суду, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII. На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2014 року (справа № К/9991/11643/13), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У судовому рішенні, на яке позивач посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, касаційний суд зазначив, що у 2010 році не приймалося рішень стосовно зупинення дії статті 1-1 та частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ і не приймалося законів, якими б встановлювався інший порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають пенсію за цим Законом. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що пенсійний орган при призначенні з 1 грудня 2010 року пенсії позивачу мав керуватися частиною третьою статті 43 Закону № 2262-ХІІ (в редакції Закону України від 4 квітня 2006 року).
Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права і в постанові від 30 січня 2012 року (справа № 21-139а11) зазначив нижченаведене.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону від 15 червня 2004 року пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.
Пунктом 30 статті 77 Закону України № 3235-IV від 20 грудня 2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» дію вказаної норми зупинено на 2006 рік, а частинами першою і другою статті 40 цього Закону установлено інший порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям.
Таким чином, на початку 2006 року існувало дві законодавчі норми щодо обчислення розміру пенсій при їх призначенні колу осіб, на яких поширюється дія Закону № 2262-ХІІ. Одна з цих норм у спеціальному законі, а інша - у законі про Державний бюджет України.
Разом з тим Законом № 3591-IV внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, статтю 43 викладено в іншій редакції, хоча положення частини третьої цієї статті залишились незмінними.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, яка набрала чинності 29 квітня 2006 року, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів; при цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення названих осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.
Прикінцеві положення Закону № 3591-ІV не містять застережень щодо зупинення дії статті 1-1 та частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ на 2006 рік, хоча набрання чинності окремими його нормами законодавець відтермінував.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі у зв'язку з набранням чинності з 29 квітня 2006 року Законом № 3591-IV, яким установлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям та заборонено змінювати положення Закону № 2262-ХІІ щодо умов і норм пенсійного забезпечення зазначених у ньому осіб іншими законами, положення пункту 30 статті 77 та частин першої, другої статті 40 Закону № 3235-IV втратили чинність.
Отже, касаційний суд у справі, що розглядається, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, фактично погодився із застосуванням до спірних відносин норм матеріального права, якими керувався суд апеляційної інстанції, та дійшов висновку про правомірність відмови управління ПФУ у виплаті ОСОБА_10 пенсії з урахуванням частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ з порушенням правил застосування норм матеріального права, за якого перевагу в застосуванні було надано положенням Закону № 3235-IV, а не Закону № 3591-IV, який прийнято останнім у часі та нормами якого слід було керуватися судам під час розгляду цієї справи.
З урахуванням наведеного ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2015 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_10 задовольнити.
Сервисы для юристов