ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенди О.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Інком-ВП» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від
6 листопада 2013 року за № 0002732211 (далі - Спірне рішення).
На обґрунтування позову Товариство послалося на безпідставність висновків податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товарів у ТОВ «Південний регіон транзит» (далі - Контрагент) через те, що угоди, укладені із Контрагентом, є нікчемними, оскільки позивач має належним чином оформлені первинні документи, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій.
Суди встановили, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Контрагентом за період з 1 січня по 31 грудня 2012 року ДПІ склала акт від 6 листопада 2013 року
№ 1291/22-11/38229192, яким встановила порушення пунктів 198.3 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4044/ed_2015_06_11/pravo1/T102755.html?pravo=1> та 198.6
статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) і, як наслідок, - заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ), який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 459 977 грн.
На підставі акта перевірки ДПІ прийняла Спірне рішення, визначивши суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 574 971 грн.
За результатами адміністративного оскарження Спірне рішення було залишено без змін.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 20 травня
2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 травня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ДПІ зазначає, що в доданих до заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29 травня, 8 грудня 2014 року та
19 січня 2016 року (справи №№ К/800/54125/13, К/800/25803/14, К/800/34400/15 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення
пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК. Просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ДПІ підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не довів правомірність Спірного рішення, оскільки реальність господарської операції між позивачем та його Контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.
Натомість у наданих на обґрунтування заяви ухвалах Вищого адміністративного суду України від 8 грудня 2014 року та 19 січня 2016 року цей суд виходив із того, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні товару (послуги), та зменшення суми оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
При цьому суд вказав, що первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, якщо вони виписані від імені підприємств, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у своренні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).
Сервисы для юристов