ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2015 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого суддів:Кривенка В.В., Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області (далі - Управління) про стягнення допомоги до 5 травня,
в с т а н о в и в:
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він має статус учасника бойових дій та відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) має право на одержання разової грошової допомоги, яка виплачується органами соціального захисту населення щорічно до 5 травня в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком (далі - грошова допомога). Відповідач призначив йому вказану виплату, але в 2010 році вона була виплачена в сумі 380 грн, тобто в нижчому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-ІV) мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому позивач просив визнати дії відповідача щодо невиплати йому в 2010 році грошової допомоги протиправними та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь вказану допомогу відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 28 липня 1998 року, виданим Головним управлінням кадрів Міністерства оборони України.
27 травня 2010 року ОСОБА_1 отримав допомогу до 5 травня в розмірі 380 грн, що підтверджується записом в ощадній книжці відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк» від 9 червня 2003 року № 3275.
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області постановою від 2 грудня 2010 року (справа № 2а-5234/2010/2306), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року, позов ОСОБИ_1 задовольнив частково: визнав дії Управління протиправними; зобов'язав Управління нарахувати і виплатити ОСОБІ_1 грошову допомогу відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ в розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого у частині першій статті 28 Закону № 1058-ІV на час виплати, з урахуванням раніше проведеної виплати; у задоволенні позовних вимог ОСОБИ_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу у визначеній грошовій сумі 4010 грн відмовив. Суд зобов'язав Управління виконати постанову негайно.
Зазначене судове рішення залишилося невиконаним.
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 грудня 2010 року.
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 18 листопада 2013 року заяву ОСОБИ_1 задовольнив: змінив спосіб і порядок виконання постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 грудня 2010 року - ухвалив стягнути з Управління на користь ОСОБИ_1 грошову допомогу в розмірі 3150 грн.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року, ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2013 року скасував, у задоволенні заяви ОСОБИ_1 відмовив.
У заяві про перегляд ухвал Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на час подання заяви; далі - КАС), - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме: пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) від 9 січня 2014 року у справі «Хайнацький та інші проти України», в якому зазначено, що мало місце тривале невиконання рішення суду, ухвалене, зокрема, й на користь заявника.
У заяві ОСОБА_1 просить залишити в силі ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2013 року.
За змістом пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка переглядається, касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБИ_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду виходячи з того, що у своїй заяві ОСОБА_1 фактично просить суд стягнути з відповідача конкретну суму коштів, проте це питання не може вирішуватися при розгляді заяви про зміну способу та порядку виконання рішення ухвалою суду, оскільки його вирішення порушило б межі судового розгляду в ході цього провадження. Також у матеріалах справи відсутня довідка Управління з чіткою сумою нарахованої грошової допомоги, яка б підлягала стягненню в межах цього провадження. Крім того, змінювати спосіб виконання рішення суду шляхом безспірного списання коштів з рахунку боржника, вказавши при цьому суму, розмір якої судом не встановлений, не можна.
Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу. Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII), суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.
За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження. Наведене узгоджується з практикою Європейського суду щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі «Горнсбі проти Греції» цей суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Порядок виконання рішення Європейського суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), Законом № 606-XIV та іншими нормативно-правовими актами.
Сервисы для юристов