Постанова ВСУ від 26.10.2016 року у справі №6-1395цс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П. суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Ємця А.А.,Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого» про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію як наукового працівника та компенсації за вимушений прогул за заявою ОСОБА_9 про перегляд рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У жовтні 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 1 жовтня 2010 року він був прийнятий на посаду завідувача лабораторії наукових досліджень конструкцій та провайдингу перспективних машин у відділ науково-експериментальних досліджень та конструювання засобів випробувань Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого» (далі - УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого) за строковим контрактом. Між сторонами укладалися нові строкові контракти від 20 грудня 2010 року та 26 серпня 2011 року з терміном дії останнього до 31 грудня 2016 року.

Однак, 30 січня 2012 року відповідач без внесення змін до контракту перевів ОСОБА_9 з посади завідувача лабораторії на посаду провідного наукового співробітника тієї ж лабораторії.

25 вересня 2014 року відповідач, порушивши вимоги статті 492 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звільнив ОСОБА_9 з посади у зв'язку зі скороченням штатних посад на підставі пункту 1 статті 40 цього Кодексу.

Вважаючи звільнення з роботи незаконним, оскільки роботодавець порушив його право на переважне залишення на роботі, позивач просив: поновити його на роботі на посаді провідного наукового співробітника; стягнути з відповідача на свою користь частково невиплачену вихідну допомогу в розмірі

7 тис. 868 грн; компенсацію за вимушений прогул з дня звільнення - 1 жовтня 2014 року до 30 вересня 2015 року в розмірі 35 тис. 808 грн; невиплачену заробітну плату за січень-лютий 2012 року в сумі 5 тис. 968 грн, за січень-березень 2014 року в сумі 8 тис. 952 грн; неповністю виплачену заробітну плату за січень-березень 2013 року в сумі 4 тис. 519 грн, за квітень-вересень 2014 року в сумі 11 тис. 327 грн 50 коп.; грошову допомогу у зв'язку з виходом на пенсію як наукового співробітника в розмірі 17 тис. 904 грн та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 800 грн.

Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням

від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 квітня 2016 року постановив відхилити касаційну скаргу ОСОБА_9, зазначені рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

У заяві ОСОБА_9 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та постановлення нового рішення про часткове задоволення позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 116, 117, частини другої статті 233 КЗпП України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_9 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня 2016 року (№ 902/1223/15) у справі за позовом фізичної особи до дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Крім того, у заяві ОСОБА_9 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

25 лютого 2015 року (№ 6-44910св14) у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про внесення запису до трудової книжки, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди;

28 жовтня 2015 року (№ 6-19712св15) у справі за позовом фізичної особи до виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

3 лютого 2016 року (№ 6-34884св15) у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Сумський хлібокомбінат» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати; за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Сумський хлібокомбінат» до фізичної особи про визнання трудових правовідносин припиненими;

10 лютого 2016 року (№ 6-37649св15) у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи-підприємця про встановлення періоду роботи та стягнення заробітної плати;

30 березня 2016 року (№ 6-197св16) у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди;

13 квітня 2016 року (№ 6-39092св15) у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення компенсації за роботу у вихідні дні, компенсації втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;

27 квітня 2016 року (№ 6-639/1279/14-ц) у справі за позовом фізичної особи до Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» та інших про визнання дій неправомірними, зобов'язання надати наказ про звільнення та здійснити повний розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди, здійснення індексації заробітної плати, поновлення членства у профспілковій організації, зобов'язання вчинити інші дії.

Так, ухвалюючи постанову від 12 квітня 2016 року (№ 902/1223/15) та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову за спливом строку позовної давності, оскільки при вирішенні питання про застосування строків позовної давності у справі суди попередніх інстанцій повинні були встановити правову природу виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, чи пов'язана вона з трудовими відносинами, чи відноситься до структури заробітної плати, чи регулюються вказані відносини законодавством про оплату праці, з'ясувати, дія якої норми поширюється на ці правовідносини, а саме частини першої чи частини другої статті 233 КЗпП України. Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 14 листопада 2012 року (№ 6-139цс12), вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов'язаними з виплатою заробітної плати.

В ухвалі від 25 лютого 2015 року (№ 6-44910св14) суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що за змістом частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Постановляючи ухвали від 28 жовтня 2015 року, 3 лютого та 30 березня 2016 року (№ 6-19712св15, № 6-34884св15, № 6-197св16), суд касаційної інстанції керувався тим, що за змістом частини другої статі 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмеження будь-яким строком звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

В ухвалі від 3 лютого 2016 року (№ 6-34844св15) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати, керувався тим, що згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що затримка розрахунку заробітної плати при звільнені є триваючим правопорушенням, а тому положення частини шостої статті 235 КЗпП України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

В ухвалі від 30 березня 2016 року (№ 6-197св16) суд касаційної інстанції постановив відмовити в задоволенні клопотання фізичної особи про відвід суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.