ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Ягубецької сільської ради Христинівського району Черкаської області (далі - Сільрада) про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2012 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до Сільради, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення від 8 листопада 2012 року № 20-4/VІ «Про дострокове припинення повноважень сільського голови села Ягубець ОСОБА_10» (далі - рішення № 20-4/VІ).
Рішенням № 20-4/VІ повноваження ОСОБА_10 як голови Сільради були достроково припинені у зв'язку із незабезпеченням здійснення повноважень, наданих сільському голові, зокрема недотриманням вимог пунктів 5, 9, 10, 13, 16 частини четвертої статті 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР).
Христинівський районний суд Черкаської області постановою від 2 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_10 задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення № 20-4/VІ. Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що вказане рішення Сільради прийняте не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_10 Своє рішення апеляційний суд обґрунтував тим, що не було порушено процедуру прийняття рішення про дострокове припинення повноважень сільського голови.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2014 року касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року - без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року, ОСОБА_10 звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року скасувати, залишити в силі постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 2 липня 2013 року.
На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2011 року, 31 січня та 29 листопада 2012 року, 28 січня, 8 квітня та 2 липня 2014 року (справи №№ К-53766/09, К-18795/10, К-60051/09, К/9991/81667/12, К/9991/28941/12, К/800/58789/13 відповідно), які, на думку позивача, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року.
Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що при проведенні 20 сесії VІ скликання Сільради були дотримані вимоги статті 46 Закону № 280/97-ВР щодо порядку її проведення і за дострокове припинення повноважень сільського голови ОСОБА_10 шляхом таємного голосування проголосувало 11 депутатів, тобто не менше як дві третини від загального складу ради у кількості 14 депутатів.
Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2011 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності дострокового припинення повноважень сільського голови, оскільки відповідне рішення прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення та без належного обґрунтування підстав та причин звільнення з посади.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2012 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився із рішенням суду апеляційної інстанції, яким задоволено позов та скасовано рішення про дострокове припинення повноважень сільського голови, оскільки на порушення вимог Закону № 280/97-ВР та встановленої регламентом сільської ради процедури сільського голову звільнили із посади, незважаючи на те, що рішення про дострокове припинення його повноважень не набрало чинності.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2012 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився із рішенням суду апеляційної інстанції, яким задоволено позов та скасовано рішення сесії сільської ради стосовно проведення місцевого референдуму та про дострокове припинення повноважень сільського голови. При цьому у рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що він погоджується із висновками щодо порушення відповідачем порядку скликання сесії та процедури підготовки питань до розгляду.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2014 року, яку надано на порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування рішення про дострокове припинення повноважень міського голови, оскільки на порушення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності не допускається.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 квітня 2014 року, яку надано на порівняння, суд касаційної інстанції, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову та скасування рішення про дострокове припинення повноважень сільського голови. Приймаючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком про те, що порушення, передбачені законом як підстави для дострокового припинення повноважень, не були встановлені на час прийняття рішення, а виявлені вже після звільнення сільського голови.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2014 року, яку надано на порівняння, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову та скасування рішення про дострокове припинення повноважень міського голови, виходив із того, що порушення порядку процедури підготовки відповідних питань до розгляду на сесії призвело до прийняття незаконного рішення.
Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи наведене та керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Сервисы для юристов