ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представника Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) - Жиденка В.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_12 до МВС, Головного управління МВС в Одеській області (далі - ГУ МВС) про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2013 року ОСОБА_12 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати (в частинах, що стосуються позивача): наказ МВС від 29 грудня 2012 року № 1173, яким, зокрема, позивачу (4 грудня 1957 р.н.) - генерал-майору міліції - першому заступнику начальника управління МВС - не продовжено термін перебування на службі в органах внутрішніх справ України; наказ МВС від 17 січня 2013 року № 31, яким позивача на підставі подання управління МВС від 27 листопада 2012 року звільнено у відставку (зі зняттям з військового обліку) за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення); наказ ГУ МВС від 23 січня 2013 року № 30, яким на підставі наказу МВС від 17 січня 2013 року № 31 позивача звільнено у відставку за підпунктом «а» пункту 65 (за віком) Положення; а також поновити його на посаді першого заступника начальника ГУ МВС та стягнути з останнього грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 грудня 2014 року постанову апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ у 55-річному віці у відставку за віком відповідно до підпункту «а» пункту 65 Положення, з урахуванням пункту 7 Положення, є законним.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_12, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року, а постанову апеляційного суду залишити в силі.
На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2013 року (№ К-29411/10), 13 лютого 2014 року (№ К/800/2221/13), 1 квітня 2014 року (№ К/800/57566/13) та 28 листопада 2013 року (№ К/800/47845/13). Так, у останньому із перелічених судових рішень суд касаційної інстанції вказав на те, що Положення встановлює нижчий граничний вік перебування на службі, ніж граничний вік для перебування в запасі відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), і оскільки зазначений Закон прийнятий у часі пізніше, ніж Положення, та має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин в частині визначення граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ підлягають застосуванню норми Закону № 2232-ХІІ.
Заслухавши пояснення представника МВС, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 28 Закону № 2232-ХІІ, пункту 7 та підпункту «а» пункту 65 Положення.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Частиною першою статті 7 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII) установлено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до частини першої статті 16 зазначеного Закону особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 18 Закону № 565-XII).
Пунктом 7 Положення встановлений вік перебування на службі в органах внутрішніх справ для осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань. Так, згідно з абзацом четвертим цього пункту Положення генерал-майори міліції перебувають на службі в органах внутрішніх справ до 55 років.
За правилами пункту 8 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку перебування на службі, підлягають звільненню в запас із постановкою на військовий облік або у відставку.
Відповідно до підпункту «а» пункту 65 Положення особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом № 2232-ХІІ для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
Військові звання встановлено статтею 5 Закону № 2232-ХІІ, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Таким чином, правовідносини, пов'язані із проходженням служби в органах внутрішніх справ, врегульовані спеціальним законодавством, зокрема наведеними нормами Закону № 565-XII та Положення, аналіз яких дає підстави дійти висновку, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ можуть бути звільнені у відставку на підставі підпункту «а» пункту 65 Положення за умови досягнення граничного віку перебування на службі залежно від присвоєного їм спеціального звання, а також досягнення граничного віку перебування в запасі у військовому званні, яке такій особі було присвоєно.
Як установили суди попередніх інстанцій, на час звільнення зі служби в органах внутрішніх справ позивач мав спеціальне, а не військове звання генерал-майора, тому як особа, яка не мала відповідного військового звання, він не міг бути залишений у запасі на підставі частини четвертої та пункту 2 частини третьої статті 28 Закону № 2232-ХІІ до досягнення 65 років.
Отже, висновок суду касаційної інстанції про правомірність звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ України у зв'язку з досягненням 55 років у відставку за віком на підставі підпункту «а» пункту 65 Положення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому в задоволенні заяви ОСОБА_12 слід відмовити.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервисы для юристов