П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф, Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» (далі - громадська організація) до ректора Київського національного університету (далі - КНУ) ім. Тараса Шевченка ОСОБА_11 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2012 року громадська організація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_11 про: визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на запит на інформацію, протиправній відмові на запит на інформацію, відмові у наданні належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до вищого навчального закладу (далі - ВНЗ); зобов'язання ОСОБА_11 надавати за запитом позивача на інформацію належним чином засвідчені копії документів, які мають відношення до зарахування абітурієнтів до ВНЗ у 2012 році та наступних роках.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що, не надавши відповіді на запит на інформацію та відмовивши у наданні такої інформації, відповідач порушив положення Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 12 листопада 2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року скасував та ухвалив нове рішення - про часткове задоволення позову: визнав протиправною бездіяльність ОСОБА_11, яка полягає у відмові громадській організації у задоволенні запиту на інформацію в частині інформації щодо змін до Статуту (Положення) ВНЗ у разі їх наявності, свідоцтва про реєстрацію ВНЗ, ліцензії ВНЗ, правил прийому до ВНЗ, положення про приймальну комісію ВНЗ, наказу про затвердження складу приймальної комісії та список членів приймальної комісії ВНЗ, графіку засідань приймальної комісії ВНЗ, дислокації приміщень, які задіяні до підготовки та проведення зарахування до ВНЗ, встановлених квот прийому до ВНЗ різних категорій осіб, інших документів, які стосуються зарахування до ВНЗ в 2012 році; ненаданні належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до ВНЗ. У решті позовних вимог відмовив.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове - про часткове задоволення позовних вимог, касаційний суд у своєму рішенні дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив громадській організації в наданні інформації, чим порушив вимоги статті 22 Закону № 2939-VI.
Не погоджуючись із постановою касаційного суду, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 21, 22 Закону № 2939-VI. На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2014 року (справа № К/800/61913/13), у якій касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що ОСОБА_11 правомірно, на підставі пункту 3 статті 22 Закону № 2939-VI, не надав запитуваних документів, оскільки надання копій усіх запитуваних документів у своєму обсязі перевищувало б 10 сторінок, проте позивач не виконав вимогу статті 21 Закону № 2939-VI та не сплатив фактичні витрати, пов'язані із копіюванням документів.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено у Законі № 2939-VI.
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).
Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 2939-VI).
Відповідно до статті 5 цього Закону доступ до публічної інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша статті 19 Закону № 2939-VI).
У статті 22 Закону № 2939-VI зазначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Під визначенням «загальнодоступні джерела інформації», зокрема розуміються довідники, адресні книги, реєстри, списки, друковані засоби масової інформації, засоби телерадіомовлення та інші подібні джерела інформації.
Здійснення розпорядником інформації заходів, спрямованих на забезпечення прозорості та відкритості своєї діяльності шляхом оприлюднення інформації, яка є у його володінні, і посилання на неї у відповідях на запит, не може вважатися неправомірною відмовою у наданні інформації.
Суди встановили, що, розглянувши запит громадської організації, КНУ ім. Тараса Шевченка 2 червня 2012 року надав відповідь № 01/476-26, у якій зазначив, що правила прийому до університету у 2012 році, дислокація приміщень, які задіяні для підготовки та зарахування, встановлення квоти прийому різних категорій осіб та інші документи, які стосуються зарахування, розміщені на офіційному сайті: www.univ.kiev.ua.
Також зазначив, що приймальна комісія КНУ ім. Тараса Шевченка створює належні умови для присутності громадських спостерігачів на своїх засіданнях і надає їм можливість ознайомлення з документами, які надаються членам комісії до засідання.
За таких обставин рішення касаційного суду у цій справі не відповідає вимогам закону № 2939-VI.
Крім того, якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк (частина друга статті 21 Закону № 2939-VI).
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, якщо особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком (пункт 3 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).
Суд першої інстанції послався на цю вимогу як на підставу для відмови у задоволенні позову, а касаційний суд скасовуючи це рішення не зазначив, з яких причин ці вимоги закону не приймаються до уваги.
Сервисы для юристов