ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання бездіяльності протиправною та спонукання вчинити певні дії,
встановила:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРУ у тому, що вона при прийнятті Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VII «Про судоустрій і статус суддів» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_25/pravo1/T102453.html?pravo=1> (далі - Закон № 2453-VII) та внесенні надалі змін до нього Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_02/pravo1/T141166.html?pravo=1> (далі - Закон № 1166-VII)] не вказала, що Закону № 2453-VII та подальші зміни до нього не стосуються суддів, які на день прийняття цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_02/pravo1/T141166.html?pravo=1> вже мали право на відставку та на досягнутий рівень соціального, матеріального забезпечення, установлений державою;
- зобов'язати ВРУ вчинити певні дії, щоб у законодавчому порядку відновити його право, як і право інших суддів України, на одержання вихідної допомоги та на довічне грошове утримання на умовах і в розмірі, гарантованих Конституцією і законами України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> на час вступу в дію Закону № 2453-VII.
Вимоги мотивує тим, що Закон № 2453-VII зі змінами, внесеними Законом № 1166-VII, позбавляють його права на гарантоване соціальне і матеріальне забезпечення при виході у відставку у формі вихідної допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожний повний рік роботи на посаді судді та права на довічне грошове утримання (стаття 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»), який діяв до 1 січня 2011 року.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 грудня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження у справі. У цьому рішенні суд послався на статтю 75 Конституції України, частини першу, другу статті 2, частину другу статті 4, частини першу, третю статті 17, статтю 1711 КАС, статтю 89 Регламенту Верховної Ради, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ», рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 і 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 та, з огляду на встановлені ними конституційні статус та повноваження ВРУ, завдання і принципи адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних судів, дійшов висновку, що оскільки законотворча діяльність ВРУ як єдиного органу законодавчої влади в Україні не є формою реалізації управлінських функцій, то вона (діяльність) не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, зокрема й Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.
Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 грудня 2015 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На думку позивача, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору у справі.
Своє прохання мотивує тим, що норми КАС, на які є посилання в оскаржуваній ухвалі, дають адміністративному суду підстави та можливість розглянути заявлений позов; переконаний, що Верховна Рада України у процесі законотворення реалізує свої управлінські функції.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу на новий розгляд.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4).
З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
За статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.
Відповідно до частини другої статті 1 Регламенту Верховної Ради України саме цей Регламент <...> визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ. Саме згідно з нормами Регламенту Верховної Ради України створені нею з числа народних депутатів України комітети ВРУ, обрані нею Голова ВРУ та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені Регламентом Верховної Ради України, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, цілепокладанням і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення. Такі дії ВРУ не є (не можуть бути) управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють вдатися до інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
З огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, а також матеріалів, доданих до неї, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку, що зазначені у заяві судження, в інтерпретації її автора, про бездіяльність ВРУ і необхідність спонукати її до вчинення певних дій не містять підстав для відкриття провадження і розгляду позовної заяви в порядку адміністративного судочинства.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: О.А. Коротких О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко
Сервисы для юристов