ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,
представників:
позивача - ОСОБА_5., ОСОБА_6,
відповідача - Белінської О.В., Нарольської Т.С., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,
встановила:
У січні 2016 року ОСОБА_9 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення її з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги (далі - Спірне рішення).
Свої вимоги обґрунтувала тим, що відповідач усупереч вимогам законодавства не прийняла ухвалу про залишення без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 17 грудня
2015 року № 1194/0/15-15 (далі - Висновок), яким ТСК вирішила визнати в діях судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 порушення присяги, оскільки підставою для винесення Висновку стала заява заступника Генерального прокурора України, яка подана поза межами його повноважень та без достатніх підстав. ВРЮ не вирішила питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, чим порушила її права на справедливий та неупереджений розгляд справи.
Вважає, що відповідач перевищив свої повноваження й усупереч вимогам чинного законодавства України здійснив оцінку доказів матеріалів справи та переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.
Суд установив, що ОСОБА_9 у червні 1987 року обрана народним суддею Ленінградського районного народного суду міста Києва, присягу судді склала у лютому 1991 року. Постановою ВРУ від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР призначена на посаду судді Ленінградського районного суду міста Києва безстроково.
Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.
За наслідками розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про проведення спеціальної перевірки щодо судді Святошинського районного суду міста Києва ТСК відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) склала Висновок про порушення ОСОБА_9 присяги судді. За результатами розгляду цього висновку ВРЮ прийняла Спірне рішення.
Підставою для проведення перевірки у порядку Закону № 1188-VII було постановлення суддею ОСОБА_9. 21 січня 2014 року ухвали у кримінальному провадженні № 12014100030000714 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Згадана ухвала суду була оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 6 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2014 року залишив без змін.
22 січня 2014 року суддя ОСОБА_9. постановила ухвалу в кримінальному провадженні № 759/920/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_11, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК.
За аналогічних обставин вчинення кримінального правопорушення 24 січня 2014 року суддею постановлена ухвала у кримінальному проваджені № 759/1040/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_12
ВРЮ в Спірному рішенні зазначила, що слідчим суддею ОСОБА_9. не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду, не наведено належних і достатніх мотивів та підстав для ухвалення рішень, що є підставою для застосування відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги.
Вищий адміністративний суд України постановою від 20 квітня 2016 року позов ОСОБА_9 задовольнив і визнав незаконним та скасував Спірне рішення.
При цьому суд зазначив, що ВРЮ не довела обставин порушення присяги суддею ОСОБА_9. під час розгляду клопотання. Також зазначив, що при прийнятті Спірного рішення ВРЮ не врахувала, що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, не сумісне з посадою; не врахувала стаж роботи ОСОБА_9 на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
Крім того, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що із заявою про проведення спеціальної перевірки судді звернулась особа, що не підтвердила свої повноваження щодо ініціювання такої перевірки та що її заява не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від
20 квітня 2016 року і відмовити у задоволенні позову.
Наводить доводи про те, що виходячи зі змісту повноважень прокурора, встановлених Конституцією України та Законом України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на день звернення заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. із заявою про проведення перевірки щодо судді ОСОБА_9 - на 5 грудня 2014 року; далі - Закон № 1789-ХІІ), прокурор міг звертатися до ТСК із такою заявою. Крім того, відповідно до Закону № 1188-VІІ право на звернення до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді надано будь-якій особі та наявність скарг або заяв особи, щодо якої суддею винесено рішення, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК.
Вказує, що оскільки ТСК не є тим органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, посилання Вищого адміністративного суду України на те, що заява прокурора не в повній мірі відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, суперечить положенням Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІІ) та Закону № 1188-VІІ.
Сервисы для юристов