П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства «Південна залізниця», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах та із 17 вересня 1985 року до 14 липня 2009 року працював помічником машиніста тепловоза. 24 березня 2009 року в робочий час, перебуваючи на території підприємства, ОСОБА_6 упав, отримавши важку черепно-мозкову травму, забій головного мозку важкого ступеня. 25 травня
2009 року державним підприємством «Південна залізниця» (далі - ДП «Південна залізниця») було складено акт про нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 15 липня 2009 року ОСОБА_6 визнаний інвалідом
І групи внаслідок загального захворювання, який потребує стороннього догляду. Наказом підприємства від 17 серпня 2009 року позивач звільнений з роботи за станом здоров'я з 14 липня 2009 року.
Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 20 травня 2013 року ухвалив визнати недійсними та скасувати акти розслідування нещасного випадку, не пов'язаного з виробництвом, за формами Н-5 та НПВ від 25 травня 2009 року; нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом; зобов'язати ДП «Південна залізниця» скласти акт за формою Н-1.
1 квітня 2014 року підприємство склало акт за формою Н-1. Висновком МСЕК від 23 квітня 2014 року ОСОБА_6 визнаний інвалідом І групи внаслідок трудового каліцтва з 22 квітня 2014 року, встановлено втрату професійної працездатності 90 %, визнано особою, що потребує постійного стороннього догляду й санаторно-курортного лікування.
Вважаючи, що відповідач, порушивши вимоги закону, склав акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ, який судовим рішенням скасовано, а висновком МСЕК від 23 квітня 2014 року його визнано інвалідом І групи внаслідок трудового каліцтва з 22 квітня 2014 року, то з ДП «Південна залізниця» на його користь за період з 15 липня 2009 року до
23 квітня 2014 року підлягають стягненню: не нарахований та не виплачений втрачений заробіток у розмірі 299 тис. 912 грн 12 коп.; витрати на сторонній і побутовий догляд у розмірі 43 тис. 128 грн 98 коп.; витрати на санаторно-курортне лікування в розмірі 83 тис. 470 грн; на відшкодування моральної шкоди - 1 млн. грн.
Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 5 травня 2015 року позов задовольнив частково, ухвалив: стягнути з ДП «Південна залізниця» на користь ОСОБА_6 не нарахований та не виплачений втрачений заробіток за період з 15 липня 2009 року до 23 квітня 2014 року в розмірі 299 тис. 912 грн
12 коп.; витрати на сторонній та побутовий догляд за цей же період у розмірі
43 тис. 128 грн 98 коп.; на відшкодування моральної шкоди - 100 тис. грн; у решті позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд Харківської області рішенням від 28 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 грудня 2015 року постановила рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у решті рішення апеляційного суду залишити без змін.
Апеляційний суд Харківської області рішенням від 19 січня 2015 року змінив рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, ухвалив зменшити суму, яка підлягає стягненню з ДП «Південна залізниця» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди зі 100 тис. грн до 70 тис. грн.
У заяві ОСОБА_6 про перегляд судового рішення порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції й залишення в силі рішення місцевого суду з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 21 Закону України від 23 вересня 1999 року
№ 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_6 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Інсолар» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди
(№ 6-5637св15).
Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-5637св15 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з підприємства ненарахованої та невиплаченої суми втраченого заробітку й відшкодування моральної шкоди, оскільки з вини відповідача було складено акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, який стався 16 серпня 2006 року, у зв'язку із чим позивачу при первинному огляді висновком МСЕК від 27 березня 2007 року встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання та проведено виплату лише пенсії за віком. Тільки після скасування зазначеного акта рішенням суду та встановлення під час повторного огляду, висновком МСЕК від 11 червня 2014 року позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок трудового каліцтва з утратою професійної працездатності 80 % з 3 червня
2014 року останньому призначено виплату втраченого заробітку щомісячно. А тому з огляду на положення статей 173, 2371 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 1195 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підприємство зобов'язане відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), утрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності за період з наступного дня після встановлення висновком МСЕК загальної втрати працездатності (28 березня 2007 року) до дня встановлення позивачу висновком МСЕК ступеня втрати професійної працездатності (3 червня 2014 року), а також завдану моральну шкоду.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення ненарахованої та невиплаченої суми втраченого заробітку, керувався Законом
№ 1105-XIV та виходив з того, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки статтею 21 цього Закону передбачено, що в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, однак позов про стягнення не нарахованої та не виплаченої суми втраченого заробітку за період з дня встановлення інвалідності за загальним захворюванням до дня встановлення висновком МСЕК ступеня втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві заявлено до підприємства, а не до Фонду.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норми матеріального права (статті 21 Закону № 1105-XIV),
покладені в основу судових рішень, які переглядаються, є неоднаковими з
Сервисы для юристов