ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представника відповідача Цінського В.І., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до Служби безпеки України (далі − СБУ), треті особи: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2008 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати неправомірною відмову СБУ у здійсненні передбачених чинним законодавством грошових і компенсаційних виплат, пов'язаних з проходженням військової служби; стягнути: не доплачену у 2008 році матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань; не виплачену за 2007−2008 роки грошову компенсацію замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; не виплачену за 2006−2008 роки компенсацію 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг; не відшкодовану йому та членам його сім'ї вартість проїзду у чергову щорічну відпустку за 2007 рік; зобов'язати надати не наданий протягом військової служби з 30 листопада 2000 року по 15 листопада 2008 року пайок у вигляді продуктів або стягнути грошовий еквівалент за ринковими цінами.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 липня 2010 року закрив апеляційне провадження в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС) в частині: позовних вимог щодо визнання неправомірною відмови СБУ у здійсненні грошових і компенсаційних виплат, пов'язаних з проходженням військової служби; стягнення 1616 грн 87 коп. не виплаченої за 2007-2008 роки грошової компенсації замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; 4749 грн 98 коп. не виплаченої ОСОБА_9 компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006−2008 роки; 512 грн 50 коп. не відшкодованої позивачу та членам його сім'ї вартості проїзду у чергову щорічну відпустку за 2007 рік, а також зобов'язання надати не наданий протягом військової служби з 30 листопада 2000 року по 15 листопада 2008 року пайок у вигляді продуктів або стягнення його грошового еквіваленту за ринковими цінами. Роз'єднано та виділено в цій частині позовних вимог справу в окреме провадження і виділені матеріали справи направлено до апеляційного суду Полтавської області для розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2013 року, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань залишив без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_9 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС. Посилаючись, зокрема, на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положення підпункту 2.3.26 пункту 2.3 глави 2 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 23 січня 2008 року № 35/ДСК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − Інструкція), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2013 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.
На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2013 року (К/9991/46535/11).
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви судовому рішенні інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі − Закон № 2011-XII) та положення Інструкції.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України знаходить, що у задоволенні заяви ОСОБА_9 слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На думку колегії суддів, під ухваленням різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах слід розуміти судові рішення, постановлені за наявності однакових обставин, однакового регулювання правовідносин.
Водночас як убачається з аналізованих судових рішень, позивач у справі, що розглядається, та позивач у справі, рішення касаційного суду в якій надано для порівняння, одержували матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в різний час, за неоднакового правового регулювання та обставин. Так, позивач у порівнюваному судовому рішенні одержав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у 2007 році (наказ про звільнення від 27 грудня 2007 року), однак при остаточному розрахунку з нього була утримана різниця між згаданою сумою та розміром посадового окладу.
Інструкція, яка прийнята, зокрема, відповідно до Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», та про неоднаковість застосування якої йдеться в заяві ОСОБА_9, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 січня 2008 року. Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Таким чином, приписи Інструкції не могли регулювати відносини стосовно виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивача у порівнюваному рішенні касаційного суду. Посилання останнього на те, що наказ СБУ від 14 лютого 2008 року №102/ДСК «Про запровадження нових умов грошового забезпечення військовослужбовців СБ України» (далі − наказ № 102/ДСК) не може бути законною підставою як для відмови у виплаті матеріальної допомоги позивачу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, так і для утримання коштів як безпідставно виплачених під час звільнення (виключення зі списків особового складу 15 квітня 2008 року), не є свідченням неоднакового застосування Інструкції у порівнюваних судових актах.
На момент одержання згаданої допомоги позивачем у справі, яка розглядається, Інструкція була чинною, до неї вносилися зміни, зокрема й ті, які внесені нормативно-правовим актом, зареєстрованим в установленому порядку.
Із наведеного заявником вище судового рішення не може вбачатися, що касаційний суд неоднаково тлумачить підпункт 2.3.26. пункту 2.3 глави 2 Інструкції, за змістом якого військовослужбовцям один раз на рік виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань <...> (регулювання розміру допомоги змінювалося).
14 лютого 2008 року прийнято наказ № 102/ДСК, пунктом 8 якого встановлено здійснювати виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення, що передбачено підпунктом 2.3.26 Інструкції, у другому півріччі 2008 року. Наказ не зареєстрований.
6 червня 2008 року наказом СБУ № 432/ДСК (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за № 541/15232) підпункт 2.3.26 Інструкції викладено в редакції: «2.3.26.1. Військовослужбовцям один раз на рік виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, але не менше посадового окладу військовослужбовця».
Наказом СБУ від 24 червня 2008 року № 482/ДСК внесено зміни до наказу СБУ від 10 березня 2008 року № 160/ДСК «Про основні напрямки бюджетної політики Служби безпеки України у 2008 році» та встановлено, що у 2008 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям СБУ виплачується у розмірі посадового окладу. Виплату цієї допомоги здійснювати з 1 липня 2008 року. Наказ не реєструвався.
У справі, що розглядається, суди встановили, що з посиланням на згаданий наказ позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу - 1600 грн.
Аналіз наведених рішень судів касаційної інстанції дає підстави для висновку, що ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України,
Сервисы для юристов